Завдання для учнів 6-Д класу літератураНатискайте на дату та опрацьовуйте матеріал
Колискові пісні 21.09.2020
Леся Воронина – наша сучасниця, дитяча письменниця, журналістка і перекладач. Була дружиною українського письменника Євгена Гуцала.
Народилася Леся
Анастасіївна 21 березня 1955 року в місті Київ у письменницькій родині:
український письменник Прохор Воронін – її дідусь. Авторка пригадує, що свої
перші фантастичні історії вигадала ще в дитячому садочку під час тихої години.
Вихователька Лесі була дуже суворою: всі діти мусили лежати тихо і з
заплющеними очима. Саме у цей час дівчинка і вигадувала цікаві оповідки, які
згодом розповідала сусідці по ліжку. У шкільні роки, окрім фантастичних
історій, розповідала Леся і «лякачки», які були особливо популярними в дитячих
таборах.
У 1979 році Леся
Воронина закінчила заочне навчання на філологічному факультеті Київського
університету. За роки навчання працювала лаборантом у школі, кур’єром у Спілці
письменників України, електромонтером деревообробного комбінату, екскурсоводом
Музею народної архітектури та побуту в Пирогові. Завжди легка на підйом Леся
Анастасіївна часто подорожувала Україною автостопом. Крім того, вона
сплавлялась на байдарках у Польщі.
У 1987 – 1991 роках працювала редактором відділу
літератури та мистецтва в журналі «Україна». У 1991 році стала до роботи в
дитячому журналі «Соняшник», а вже у 1992 році очолила його. Паралельно з цією
роботою у 1997 році працювала коментатором Національної радіокомпанії України.
З жовтня 1994 до березня 1995 року на запрошення Канадського інституту
українських студій їздила до Едмонтона, де брала участь у створенні освітнього
проекту «Мова» для двомовних дітей провінції Альберта.
Зараз Леся Воронина є
ведучою на Радіо Культура, з 2011 року очолює видавництво «Прудкий равлик».
Літературні псевдоніми: Олена Вербна, Гаврило Ґава, Ніна Ворон.
Творчість Лесі Ворониної
Твори Лесі Ворониної
орієнтовані на дитячу аудиторію. Найбільш популярними є збірка «Суперагент
000», пригодницькі повісті «Таємниця Чорного озера», «Хлюсь та інші», «Пригоди
голубого папуги». На сторінках журналу «Соняшник» впродовж 13 років під
псевдонімом Гаврило Ґава вийшло понад 100 сюжетів коміксів.
Окрім письменницької
і журналістської діяльності Леся Воронина присвячує себе і перекладам з
польської мови (твори Славомира Мрожека, Станіслава Лема, Анни
Карвінської, Анни Ковальської, Гелени Бехлерової). 2014 року упорядкувала вірші
чоловіка Євгена Гуцала у збірку «Зайці в полі варять борщ», що вийшла друком у
Видавництві Старого Лева.
Книги Лесі Ворониної
Суперагент 000, 1996.
Суперагент 000. Нові
пригоди, 2000.
Таємниця смарагдового
дракона, 2001.
Суперагент 000.
Таємниця золотого кенгуру, 2004.
Таємниця пурпурової
планети, 2005.
Таємне товариство
боягузів, 2006.
Прибулець з країни Нямликів,
2007.
Нямлик і балакуча
квіточка, Хлюсь та інші, 2008.
Сни Ганса Християна,
2009.
«У пошуках Оґопоґо»,
2010.
Планета Смугастих
Равликів, 2011.
Слон Ґудзик та
Вогняна Квітка, 2013.
Різдвяна казка від
слона Гудзик, 2013.
” Таємне Товариство
Боягузів, або Засіб від переляку № 9″, 2015.
” Таємне товариство
брехунів, або пастка для синьомордів, 2015.
Слон на ім’я Ґудзик,
2016
” Таємне товариство
ботанів, або екстрим на горі Підстава “, 2017.
” Пригоди голубого
папуги “, 2018.
Відзнаки Лесі Ворониної
2004 року стала
лауреатом Всеукраїнської акції «Книжка року» за книгу «Суперагент 000. Таємниця
золотого кенгуру»;
2005 року стала
лауреатом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація
слова» за книгу «Таємниця Пурпурової планети»;
2006 року стала
лауреатом Міжнародного літературного конкурсу «Дитячий Портал» з книгою «Таємне
товариство боягузів або засіб від переляку № 9»;
2008 року —
лауреат «Книжка року BBC» з книгою «Нямлик і балакуча квіточка»;
2009 отримала першу
премію VІ Московського міжнародного конкурсу «Мистецтво книги» у номінації
«Книга для дітей та юнацтва» з книгою «Сни Ганса Християна»;
2009 рік — Перша
премія конкурсу «Найкраща книга України 2009» за книгу «Сни Ганса Християна»;
2009 рік посіла ІІ
місце на конкурсі «Книжковий дивосвіт України» з книжкою «Сни Ганса Християна»;
2010 року стала
дипломантом Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс
«Коронація слова — 2010» з романом «У пошуках Оґопоґо».
«Таємне товариство боягузів, або засіб від переляку № 9»
Науково-фантастична
дитяча повість, що 2012 року отримала премію «Дитяча книга року BBC».
Твір побудовано за класичними правилами пригодницького екшену, він простий
для сприйняття, у ньому, як у всіх казках, добро перемагає зло.
Тема повісті: будь-яка
особа, подолавши власні страхи, здатна здолати найсильнішого ворога.
Ідея повісті: не
треба боятися складнощів, рідні й близькі ніколи не залишать у біді, головне
пам’ятати своє коріння і любити родичів.
Головна думка: заклик
поважати своїх рідних, бути сміливим і впевненим у власних силах.
Композиція
Експозиція: оповідь
головного героя Клима про заклятого ворога Кактуса.
Зав’язка: Клим
потрапив до лабораторії ТТБ.
Розвиток дії: випробування
ліків від страху.
Кульмінація: перемога
над інопланетянами.
Розв’язка: остаточна
перемога над «синьомордими», наказ забиратися з нашої планети, продовження
роботи ТТБ.
Головні герої:
Клим Джура —
на початках боягузливий і невпевнений школяр. З часом в проявляє кмітливість та
відвагу у допомозі рідним і друзям. Таємне Товариство Боягузів (ТТБ) —
організація, створена з метою порятунку планети від прибульців та вірусу
страху, її засновник — Пані Соломія.
Жук і Заєць —
товариші і помічники Клима.
Бабуся Клима пані
Соломія — звичайна прибиральниця в банку, яка є
ученим-винахідником машини часу і засобу від страху страху.
Батьки Клима —
археологи, яким відомо про ТББ і важливість Клима, але вони приховують це, доки
не настане потрібний час.
Прибульці —
істоти, схожі на великих синіх жаб, «синьоморди». Їх мета – поневолення людей,
аби вони працювали на фермах і вирощували комах.
Ватажок синьомордів —
лідер синьомордів на Землі, головний заклятий ворог Клима.
Механічний голос —
голос комп’ютера, що зустрів Клима з ТТБ і роз’яснив тому деталі боротьби ТТБ з
прибульцями.
Другорядні персонажі:
Кактус —
Сашко Смик, хуліган, якого на початку боїться Клим. Пізніше прибульці
підкупляють його.
Байбачок
Банкір
Люди
Повість Лесі
Ворониної ” Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку №9» має веселий
динамічний сюжет, вона проникнута патріотизмом і любов’ю до власної родини.
Головний герой дізнається, що походить із роду характерників, і починає по
іншому ставитись до близьких. Крім того, повість, без сумніву, має своєрідний
терапевтичний ефект: читаючи книгу, дитина розуміє, що з усіма труднощами життя
просто необхідно боротися.
Емма Андієвська
"Говорюща риба"
Володимир Рутківський
ДЖУРИ КОЗАКА ШВАЙКИ
(КНИГА ПЕРША ТРИЛОГІЇ "ДЖУРИ")
______________________________________________________
Перевір себе
https://learningapps.org/display?v=pvasirsij01
_________________________________________________________________________________
Володимир Винниченко
Перекинемось уявою у 1880 рік, на одну із вулиць повітового міста Єлисаветграда, колишньої Херсонської губернії, тепер це Кіровоградщина.
Будинок, у якому 16 липня народився майбутній письменник, стояв неподалік ріки Інгулу і старої фортеці.
Наступного дня дитину хрестили в церкві, яка й досі стоїть у центрі міста. У графі, де зазначалися дані про батьків, протоієрей Захарія записав: батько – Кирило Василів син Винниченко – селянин – власник з села Веселий Кут; мати – Євдокія, законна його дружина. Обоє православного віросповідання.
Дитинство Володимира Винниченка частково можна відтворити з розповідей матері письменника. Йдеться в них про найбільш ранню пору в житті Винниченка – його перші нахили, пригоди, ігри, оточення.
З цих спогадів, зафіксованих Розалією Яківною Винниченко, можна припустити, що в пору свого отроцтва Володимир був схожий на ... Федька - халамидника з однойменного оповідання, написаного Винниченком десь у 30-літньому віці.
Неподалік від батьківського будинку – річка Інгул, вали старої фортеці, великий міський сад. Улюблені місця дитячих розваг та ігор. “Грали в ґудзики, цурки, запускали голубів, купалися в Інгулі, шукали пташині гнізда й скарби, каталися на ковзанах. Деякі з тих розваг були досить ризиковані.
Перепливаючи якось із дорослими широкий ставок, Володимир ледь не втопився, але був урятований старшими. Іншого разу мчав верхи на коні попереду табуна – кінь злякався чогось, скинув малого вершника. Пощастило: коні, пролітаючи степом, не зачепили хлопчика копитами. Ще якось була подорож на ковзанах по льоду річки аж до Новомиргорода – це кілометрів сорок, не менше.”
Чимось він виділявся з-посеред своїх ровесників. Мав надзвичайно чітку пам’ять. Рано навчився читати, - сталося це непомітно для його рідних. Можливо, що першим “букварем” для цього були принесені братом Андрієм (робітником друкарні) афіші, з яких він граючись, вирізав літери і клеїв на стінку, питаючись у дорослих, що то за буква.
Сусідських дітей “тримав ... трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий.”
Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був гордим, збитошним, незалежним у вчинках і рішеннях, правдолюбцем.
Навчатися Володимира віддали до народної школи. Шкільні премудрості виявилися для нього нескладними. “Будучи од природи до всього цікавим, а до того ще й талановитим, без особливих труднощів йде він першим учнем протягом всього часу вчення в школі. Се до певної міри рішило його долю й на будуче. На його здібності звернула увагу учителька народної школи і порадила батькам не лишати хлопця без дальшої освіти, а оддати його на науки в якусь середню школу.”
Так Володимир невдовзі переступив поріг Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії. Єлисаветградська чоловіча гімназія була одним з кращих освітніх осередків краю. Разом з іншими учнями Володимир Винниченко вивчав тут закон божий, російську, латинську, грецьку, німецьку та французьку мови, історію, географію, фізику, логіку, космографію, ходив на уроки гімнастики й співів.
Про роки навчання в гімназії у Володимира Винниченка залишилися недобрі спомини.
У він кинув виклик «сильним світу цього». Національний одяг, українська мова, незалежна поведінка, екстравагантні вчинки стали причиною того, що з першого за знаннями учня він перетворюється на «жахливу дитину». Усе це, помножене ще й на індивідуальну вдачу майбутнього письменника, стало причиною ненависті його до будь-яких форм приниження і гноблення. Через конфлікт з адміністрацією Володимир залишає гімназію, а згодом екстерном складає іспити в Златопільській гімназії, причому про знання екзаменованого та його манеру триматися переповідали легенди.
Немає коментарів:
Дописати коментар