Микола Вороний та Олександр Олесь (Кандиба)
Вірш «Чари ночі» О. Олеся — є одним із кращих ліричних творів. У ньому влучно передано піднесений, мажорний настрій ліричного героя, який перебуває під наливом почуття кохання. Тут все складає «хвалу життю». Одухотворена природа перебуває у гармонії до почуттів ліричного героя: «Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рівно шелестить, Траві струмок воркоче». Твір пронизує заклик поета оцінити життя «летючу мить». «Чари ночі» аналіз вірша Рік написання «Чари ночі» — 1904 Збірка: «З журбою радість обнялась». Літературний рід «Чари ночі»: інтимна лірика. Жанр «Чари ночі»: романс (він став популярною народною піснею). Вид лірики «Чари ночі»: інтимна (любовна). Провідний мотив «Чари ночі»: захоплення красою життя й красою кохання. Віршовий розмір «Чари ночі»: чотиристопний ямб. Римування «Чари ночі»: перехресне
Тема: скороминущість людського життя, тимчасовість життя людини на землі; момент кохання. Ідея: утвердження кохання як найважливішого в житті людини, як сенсу життя; заклик насолоджуватися життям перед обличчям тлінності; гімн природі й красі. Лірична оповідь у творі ведеться трьома особами: автора, ліричного героя, тебе. У вірші наявне обрамлення. Поезія побудована на паралелізмах. Образи: людей: ліричний герой — закоханий; Фауст — людина, яка хоче повернути минуле; примарна кохана; міфологічних істот: боги; природи: солов’ї, весна, шумляче море, земля, лист, квітка, струмок, зорі у воді, хмари, туман, верби п’яні; предметів і явищ: поцілунок, мить життя, струни золоті, бенкет весни, дзвін чарок, бажання, холодні груди.
Символічні образи: солов’ї (символ весни, кохання); іскра (символ душевної енергії, завзяття); бенкет весни (символ буяння природи й життя); Фауст (символ неповоротності минулого, минущості, марності намагань).
Композиція: вірш складається з 12 куплетів-чотиривіршів, при цьому починається й закінчується однаковим катреном (прийом обрамлення): (І) сміються-плачуть солов’ї, закликаючи кохати — (II) заклик не дивитися в майбутнє, а радіти цій весні — (ЛІ) заклик залишити свій сум, думки і горе й улити душу в шумляче море — (IV) заклик ловити мить життя і в мріях закохатися — (V — VI) картини розлитості кохання в природі — (VII) заклик горіти, бо життя — мить, а смерть — вічність — (VIII) заклик рухатися, на лагодити струни золоті під час бенкету весни — (IX) заклик сміливо йти на свято квіток, кохання, снів і млості — (X) попередження про тлінність усього — (XI) передбачення про майбутнє бажання повернути дні минулі, як цього прагнув Фауст, чого не вдасться зробити, бо над «нас — боги скупі, глухі й нечулі» — (XII) повтор першого катрену. Художні засоби «Чари ночі»: «Сміються, плачуть солов’ї» — антоніми. Також використовуються метафори, анафора, епітети. Ліричність поезії «Чари ночі» посилюється влучними метафорами («тут ллються пахощі густі, там гнугься верби п’яні», «сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями а груди», «…уся земля тремтить в палких обіймах ночі»); персоніфікованим образом весни, яка завжди була символом молодості, краси, оновлення («весна іде назустріч нам», «весна бенкет справляє»). «Чари ночі» — філософська поезія, у якій поет закликає цінувати кожну мить короткочасного життя. Треба подивитися на природу, чари весни, на солов’їв — і кохати, мріяти, віддавати свою любов, тепло душі іншим, поки є час і можливість.
Вірш став прекрасним романсом, гімном життю й любові. «Чари ночі» критика Літературознавці про твір. Вірш належить до збірки «З журбою радість обнялась». Автор закликає читача улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя від молодості й кохання, тим паче, що щастя — надто швидкоплинне.
Отже, краса життя, краса кохання — над усе. Продовжуючи народнопісенну традицію, О. Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина — природа»: Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди: «Цілуй, цілуй, цілуй її — Знов молодість не буде! Численні персоніфікації (напиклад, у п’ятій строфі) підкреслюють злитість природи й людини в прагненні жити, кохати й бути щасливими. Проступає у вірші і традиційний для поета контраст («Гори! — життя єдина мить, Для смерті ж — вічність ціла»). Він особливо підсилює, загострює спалах радості, кохання (В. Пахаренко). Завдяки глибокій поетичності, мелодійності поезія «Чари ночі» стала улюбленою піснею українців. Вона виконувалася в народі і в той час, коли поезія О. Олеся була недоступною. Важливим штрихом її музичної інтерпретації на сьогодні є своєрідне виконання Ніною Матвієнко.
Контрольна робота Творчість В. Стефаника, Лесі Українки
Контрольна робота
Творчість В. Стефаника, Лесі Українки
Варіант І
Початковий та середній рівні (Кожна правильна відповідь оцінюється в 0,5 бала.) Продовжіть речення або визначте правильне твердження.
1.До громадянської лірики належить вірш Лесі Українки:
А «І все-таки до тебе думка лине...»;
Б «Все покинуть, До тебе полинуть...»;
В «Contra spem spero!»;
Г «Хвиля».
2. Про кого з героїв сказано у творі «Лісова пісня» Лесі Українки:
Гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима.
А Лукаш;
Б «Той, що греблі рве»;
В Перелесник;
Г «Той, що в скалі сидить».
3. У якому значенні розкривається символіка каменю у новелі «Камінний хрест»?
а) бездушності;
б) злиденності;
в) неродючої землі;
г) пам’яті.
4.Який літературний напрям властивий творчості В.Стефаника?
а) Імпресіонізм;
б) експресіонізм;
в) романтизм;
г) футуризм.
5. Пригадайте, на кого перетворюється Лукаш, коли зраджує кохання Мавки.
6.Ниву Іван купив собі за гроші, які .... . (В.Стефаник.«Камінний хрест») .
Достатній рівень
(Кожна правильна відповідь оцінюється в 1 бал.)
1. Неоромантизм – це…
2. Поясніть назву твору «Камінний хрест».
3. Назвіть персонажів- людей «Лісової пісні», один охарактеризуйте?
Високий рівень
(Правильна, змістовна, цікава відповідь оцінюється у 2 бали.)
1. Яку основу має драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня » ?
2. Порівняйте образи Мавки й Килини з «Лісової пісні» Лесі Українки.
3. Ідейно-художній аналіз поезії Лесі Українки "Стояла я і слухала весну...".
Контрольна робота
Творчість В. Стефаника, Лесі Українки
Варіант II
Початковий та середній рівні (Кожна правильна відповідь оцінюється в 0,5 бала.) Продовжіть речення або визначте правильне твердження.
1. Світоглядна декларація сильної вольової особистості є у вірші Лесі Українки:
А «І ти колись боролась, мов Ізраїль...»;
Б «Уста говорять: "Він навіки згинув!.."»;
В «Contra spem spero!»;
Г «І все-таки до тебе думка лине...».
2.Про кого з героїв сказано у творі «Лісова пісня» Лесі Українки:
Люблю старого. Таж якби не він,
Давно б уже не стало сього дуба,
Що стільки бачив наших рад, і танців,
І лісових великих таємниць?
А Лукаша;
Б Лісовика;
В Перелесника;
Г дядька Лева.
3.Перша збірка В.Стефаника мала назву:
А «Дорога»;
Б «Синя книжечка»;
В «Камінний хрест»;
Г «Моє слово».
4. У творі Лесі Українки «Лісова пісня» події відбувалися:
А у полтавському гаї;
Б у волинському лісі;
В на Буковині;
Г у Карпатських горах.
5. До церкви Іван Дідух ходив лише.... (В.Стефаник.«Камінний хрест»).
6. Іван Дідух ... у щасливе життя на чужині (В.Стефаник.«Камінний хрест»).
Достатній рівень
(Кожна правильна відповідь оцінюється в 1 бал.)
1. Драма-феєрія — це...
2. Які проблеми порушує Леся Українка у поемі "Лісова пісня"?
3. Назвіть міфологічних персонажів, зображених у «Лісовій пісні», одного охарактеризуйте.
Високий рівень
(Правильна, змістовна, цікава відповідь оцінюється у 2 бали.)
1. 1.Яке соціально-історичне явище лягло в основу новели В. Стефаника «Камінний хрест»?
2.Порівняйте образи Лукаша і Мавки з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».
3. Ідейно-художній аналіз поезії Лесі Українки «Contra spem spero!».
Драма-феєрія "Лісова пісня"Рід літератури «Лісова пісня»: драма.
Жанр «Лісова пісня»: драма-феєрія (твір, у якому реальне поєднується з фантастичним, діють казкові персонажі).
Тема «Лісова пісня»: розкриття зв’язку людини й природи, безсмертя вічних людських цінностей, добра і зла, волі як основного джерела щастя людини, різниці між високим покликанням людської душі та дрібним буденним життям, яка й призводить героя до трагедії.
Ідея «Лісова пісня»: нездоланності життя, невмирущості мрії людини: Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає. віра в те, що найвищі людські життєві цінності безсмертні: що більше таких цінностей має людина, то світліші її ідеали, глибша і чистіша людська сутність. Тобто Добро завжди перемагає Зло.
Дійові особи «Лісова пісня»: головні персонажі: Мавка, Лукаш; другорядні персонажі: дядько Лев, Лукашева мати, Килина, діти Килини; міфічні персонажі: «Той, що греблі рве», Потерчата, Русалка, Водяник, Русалка Польова, Доля, Злидні, Перелесник, Пропасниця, Куць, Лісовик, «Той, що в скалі сидить». Композиція «Лісова пісня»: найхарактернішою особливістю композиції «Лісової пісні» є органічне переплетення життя двох світів — природи й людини.
Стосунки між людьми й лісовими істотами дають імпульси до зародження і розвитку конфлікту, що визначає сюжет феєрії, в якому розкриваються характери дійових осіб, реалізується творчий задум автора.
Складається з прологу і трьох частин. Зовнішньою композиційною особливістю драми є відсутність поділу актів на яви.
Пролог являє собою самостійну драматичну сцену, прямо не зв’язану з розвитком сюжету. Він уводить читача у світ природи, знайомить із фантастичними істотами, які заселяють волинські хащі та лісове озеро. У пролозі окреслюється недобре, вороже ставлення «водяного роду» до людини. Згодом воно позначиться на подальшому розвитку подій; природа — повноправна дійова особа п’єси.
Композиційно драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року, із зародженням, розвитком, згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша. Пролог уводить читача у світ казки, в якій діють фантастичні істоти, містить у зародку вияви всіх конфліктів, реалізованих у драмі.
Композиційну роль у творі відіграють картини природи.
Сюжет твору становить історія кохання Мавки й Лукаша. Пори року змінюються відповідно до розвитку почуттів Мавки й Лукаша: провесна — пробудження кохання; весна— його розквіт; пізнє літо — зрада Лукаша (відбувається зав’язка конфлікту і перипетії кохання); осінь-зима — смерть Лукаша, але миттєвості весни символізують перемогу над смертю і поєднання душ закоханих; у такий спосіб авторка підкреслює також і багатогранний зв’язок людини й природи. Особливість сюжетної побудови «Лісової пісні» виявляється у наявності двох кульмінаційних вершин, адже після першої кульмінації (Лукаш зраджує Мавку і сватає Килину; його вибір штовхає Мавку в обійми «Того, що в скалі сидить») події не йдуть на спад — третя дія («пізня осінь») виявляє колосальну боротьбу пристрастей: Лукаш перетворюється на вовкулаку і знову стає людиною, Килина заклинає Мавку, перетворивши її на вербу. Розв’язка твору оптимістична: краса — вічна, як світ. Твір завершується ремаркою-епілогом: звучить «переможний спів кохання», «зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч», що єднає в пориві любові Мавку й Лукаша. Заметіль білого цвіту переходить у сніговицю. Коли вона минає, видно нерухомого Лукаша з усміхом щастя на устах. Новаторство Лесі Українки у змалюванні природи в «Лісовій пісні» виявляється у синтезі різних видів мистецтв, своєрідному кінематографічному ефекті, що передбачає швидку зміну звуків, рухів і навіть часу. У створенні відповідного емоційного настрою важлива роль належить широким поетичним ремаркам, які викликають в уяві читача відповідне пейзажне тло, сприяють докладнішому розкриттю світу дійових осіб.
Проблематика «Лісова пісня»: духовності людини;
пошуку гармонії в житті;
кохання і зради;
сімейного життя;
високого пориву душі й буденності;
матеріального і духовного в житті;
життєвого вибору;
роздвоєння душі;
добра і зла;
внутрішньої свободи людини;
гармонії людини і природи.
Художній напрям, стиль: модернізм: неоромантизм. Примітки: У «Лісовій пісні» втілилося народне сприйняття навколишнього світу, давнє міфологічне мислення українців.
У «Лісову пісню» письменниця вклала «цвіт душі».
Твір вражає красою високої мрії, музикою мови. Сама ж історія написання п’єси нерозривно пов’язана з так званим грузинським періодом життя поетеси (1908-1913).
Під впливом розлуки з рідним краєм Леся Українка, не маючи змоги через хворобу відвідати дорогу її серцю Волинь, згадала свої ліси і «затужила за ними». Саме ця туга, за словами самої поетеси, і була справжнім імпульсом до створення «Лісової пісні». П’єсу написано в небачено короткі строки — за дванадцять днів липня.
З листа Лесі Українки до сестри: «Писала я її недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій».
Драма-феєрія «Лісова пісня». Сторінка автографа (1911 р.)
На сторінці – кінець 8-ї сцени 3-ї дії і початок 9-ї (зустріч Лукаша і Долі).
Леся Українка
«І ти колись боролась, мов Ізраїль»
Україно моя! Сам бог поставив
супроти тебе силу невблаганну
сліпої долі. Оточив тебе
народами, що, мов леви в пустині,
рикали, прагнучи твоєї крові,
послав на тебе тьму таку, що в ній
брати братів не пізнавали рідних,
і в тьмі з'явився хтось непоборимий,
якийсь дух часу, що волав ворожо:
«Смерть Україні!» — Та знялась високо
Богданова правиця, і народи
розбіглися, немов шакали ниці,
брати братів пізнали і з'єднались.
І дух сказав: «Ти переміг, Богдане!
Тепер твоя земля обітована».
І вже Богдан пройшов по тій землі
від краю і до краю. Свято згоди
між ним і духом гучно відбулося
в золотоверхім місті. Але раптом
дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.
І знов настав єгипетський полон,
та не в чужій землі, а в нашій власній.
А далі розлилось червоне море,
і розділилося по половині,
і знов злилось докупи й затопило —
кого? Ой леле! Новий фараон
пройшов живий через червоне море,
але їздець і кінь пропав навіки.
Співай, радій, ненависна чужинко,
бий в бубни і лети в танок з нестяму,
кінь і їздець в червонім морі згинув,
тобі зостався спадок на покраси,
бо зносиш ти України клейноди,
святкуючи над нею перемогу.
Такий для нас був вихід із Єгипту,
немов потоп. Заграло та й ущухло
червоне море, висохло, й осталась
безрадісна пустиня після нього,
і став по ній блукать новий Ізраїль,
по тій своїй землі обітованій,
немов якась отара безпричальна.
З отарою блукали й пастухи,
вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.
Коли ж у їх з'являвся дух величний,
що вогняним стовпом палав у тьмі,
а вдень ішов, мов туча грізно-біла,
вони не вірили своїм очам,
і врозтіч розбігались манівцями,
і попадали ворогам в полон.
Чи довго ще, о господи, чи довго
ми будемо блукати і шукати
рідного краю на своїй землі?
Який ми гріх вчинили проти духа,
що він зламав свій заповіт великий,
той, взятий з бою волі заповіт?
Так доверши ж до краю тую зраду,
розбий, розсій нас геть по цілім світі,
тоді, либонь, журба по ріднім краю
навчить нас, де і як його шукать.
Тоді покаже батько свому сину
на срібне марево удалині
і скаже: «Он земля твого народу!
Борись і добувайся батьківщини,
бо прийдеться загинуть у вигнанні
чужою-чуженицею, в неславі».
І, може, дасться заповіт новий,
і дух нові напише нам скрижалі.
Але тепер? як маємо шукати
свому народу землю? хто розбив нам
скрижалі серця, духу заповіт?
Коли скінчиться той полон великий,
що нас зайняв в землі обітованій?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли загине новий Вавилон?
супроти тебе силу невблаганну
сліпої долі. Оточив тебе
народами, що, мов леви в пустині,
рикали, прагнучи твоєї крові,
послав на тебе тьму таку, що в ній
брати братів не пізнавали рідних,
і в тьмі з'явився хтось непоборимий,
якийсь дух часу, що волав ворожо:
«Смерть Україні!» — Та знялась високо
Богданова правиця, і народи
розбіглися, немов шакали ниці,
брати братів пізнали і з'єднались.
І дух сказав: «Ти переміг, Богдане!
Тепер твоя земля обітована».
І вже Богдан пройшов по тій землі
від краю і до краю. Свято згоди
між ним і духом гучно відбулося
в золотоверхім місті. Але раптом
дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.
І знов настав єгипетський полон,
та не в чужій землі, а в нашій власній.
А далі розлилось червоне море,
і розділилося по половині,
і знов злилось докупи й затопило —
кого? Ой леле! Новий фараон
пройшов живий через червоне море,
але їздець і кінь пропав навіки.
Співай, радій, ненависна чужинко,
бий в бубни і лети в танок з нестяму,
кінь і їздець в червонім морі згинув,
тобі зостався спадок на покраси,
бо зносиш ти України клейноди,
святкуючи над нею перемогу.
Такий для нас був вихід із Єгипту,
немов потоп. Заграло та й ущухло
червоне море, висохло, й осталась
безрадісна пустиня після нього,
і став по ній блукать новий Ізраїль,
по тій своїй землі обітованій,
немов якась отара безпричальна.
З отарою блукали й пастухи,
вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.
Коли ж у їх з'являвся дух величний,
що вогняним стовпом палав у тьмі,
а вдень ішов, мов туча грізно-біла,
вони не вірили своїм очам,
і врозтіч розбігались манівцями,
і попадали ворогам в полон.
Чи довго ще, о господи, чи довго
ми будемо блукати і шукати
рідного краю на своїй землі?
Який ми гріх вчинили проти духа,
що він зламав свій заповіт великий,
той, взятий з бою волі заповіт?
Так доверши ж до краю тую зраду,
розбий, розсій нас геть по цілім світі,
тоді, либонь, журба по ріднім краю
навчить нас, де і як його шукать.
Тоді покаже батько свому сину
на срібне марево удалині
і скаже: «Он земля твого народу!
Борись і добувайся батьківщини,
бо прийдеться загинуть у вигнанні
чужою-чуженицею, в неславі».
І, може, дасться заповіт новий,
і дух нові напише нам скрижалі.
Але тепер? як маємо шукати
свому народу землю? хто розбив нам
скрижалі серця, духу заповіт?
Коли скінчиться той полон великий,
що нас зайняв в землі обітованій?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли загине новий Вавилон?
) громадянська (політична) – опис подій суспільно-політичного життя; оспівування відомих історичних осіб, виявлення патріотичного почуття, любов до Батьківщини;
2) філософська – відображення проблем буття людини та суспільства (життя і смерть, любов і ненависть, призначення людини у світі);
2) філософська – відображення проблем буття людини та суспільства (життя і смерть, любов і ненависть, призначення людини у світі);
Наше життя — це не рівна, встелена трояндовими пелюстками дорога, на нашому життєвому шляху трапляються злети і падіння, часом буває дуже складно і здається, що виходу немає, що ти вже не в змозі йти далі. І як добре, коли поряд є людина, яка підтримає тебе у важку хвилину, подарує свою любов і ніжність, дасть мудру пораду і ніколи не зрадить. А це може зробити лише по-справжньому любляча людина. Мабуть, не буває родин, у яких не було б якихось труднощів, силу кохання яких неодноразово випробовували і розлука, і час, і якісь спокуси, і життєві труднощі. І тільки дійсно віддані один одному люди проходять крізь усі ці випробовування, а їхнє взаємне кохання тільки зміцнюється. Дійсно, в коханні і будні, і свята, а той, хто це розуміє, здатний пронести своє почуття крізь все життя.
Кохання - це почуття, яке живе вічно, яке долає нещастя, біль, горе, смерть... Воно таке сильне, і в одночас таке безсиле... Приносить людям щастя і горе... А безсиле тому, що життя не вічне, і коли гине та людина, яку ти кохаєш, то кохання не може допомогти.
Кожний із нас хоч раз, але замислювався над тим, що таке кохання?
Кохання - це…
- незвичайне почуття,яке не можна описати;
- чудо світу,котре не можна пояснити;
- найкращий скарб,який дав нам життя;
- єдність людських душ і сердець;
- світле почуття,що осяває тих,хто відкриває своє серце йому,назустріч; святе почуття,котре завжди берегтимеш у своєму серці.
- незвичайне почуття,яке не можна описати;
- чудо світу,котре не можна пояснити;
- найкращий скарб,який дав нам життя;
- єдність людських душ і сердець;
- світле почуття,що осяває тих,хто відкриває своє серце йому,назустріч; святе почуття,котре завжди берегтимеш у своєму серці.
У Лесі Українки читаємо: “Любов – це чудова поема, що люди потім перечитують у спогадах, без болю, без прикрого почуття ”.
Більшість із вас уважає,що це взаєморозуміння і взаємоповага. Звичайно,немає більшого щастя,ніж те,коли тебе розуміють без зайвих слів і розпитування,коли твоя радість подвоюється в душі коханого,а сум ділиться пополам. Мабуть,так уже влаштоване життя,що радість і сум ходять поряд.
- Без названих вами понять, без кохання, життя перетворюється на темряву, бруд та вічні пошуки себе. Тому творчість будь-якого поета чи прозаїка – це, передусім, історія його кохання, інтриг і пристрастей. Така історія була і в житті Лесі Українки.
- Небагато — всього лише кілька поезій — розповідають про її інтимні почуття. Найбільше значення в житті поетеси мали двоє чоловіків. Другий (виходячи із послідовності знайомств), Климентій Квітка, був її однодумцем, товаришем,порадником і — законним чоловіком. Перший, Сергій Мержинський, був її пристрасною любов’ю. Найкращі й нечисленні інтимні вірші Лесі Українки присвячені саме йому.А саме…
Поезії, присвячені С. Мержинському
«… Порвалася нескінчена розмова…» [14.07.1898]
Дивилась я на тебе і в ту мить…» [ор. 1898..1899 рр.]
«Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…» [7.11.1900]
«Все, все покинуть, до тебе полинуть…» [16.11.1900]
«Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…» [16.11.1900]
«Скажи мені, любий, куди мої сльози поділись?» [16.11.1900]
«Я бачила, як ти хиливсь додолу…» [18.11.1900]
«То, може, станеться і друге диво…» [18.11.1900]
«Завжди терновий вінець…» [30.11.1900]
«Одержима» [18.01.1901]
«… Порвалася нескінчена розмова…» [14.07.1898]
Дивилась я на тебе і в ту мить…» [ор. 1898..1899 рр.]
«Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…» [7.11.1900]
«Все, все покинуть, до тебе полинуть…» [16.11.1900]
«Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…» [16.11.1900]
«Скажи мені, любий, куди мої сльози поділись?» [16.11.1900]
«Я бачила, як ти хиливсь додолу…» [18.11.1900]
«То, може, станеться і друге диво…» [18.11.1900]
«Завжди терновий вінець…» [30.11.1900]
«Одержима» [18.01.1901]
-Що нового вдалося дізнатися про Лесю Українку,про її приватне життя?Про це ми дізнаємося на сьогоднішньому уроці. Розкажіть про знайомство Лесі Українки та Сергія Мержинського.
- Вони познайомилися в Ялті у 1897 році. Двоє самотніх людей надломлених важкою хворобою. Він - стриманий, скромний, делікатний молодий чоловік 27 років, синьоокий, красивий, з хворобливою матовою шкірою. Демократ, революціонер, засновник політичних гуртків у Києві та Мінську.
- Вона - на рік молодша, тендітна, худенька, сором'язлива, схожа на зовсім юну дівчину. Одного разу революціонер Павло Тучапський порекомендував своєму хворому на туберкульоз другові Сергію Мержинському підлікуватися в Ялті і мимохідь зауважив, що там той зможе побачити Ларису Петрівну Косач, талановиту поетесу і розумну жінку, з якою навряд чи буде нудно в маленькому курортному містечку. Зрозуміло, Мержинський скористався порадою соратника і відвідав Лесю в Ялті. Вона йому відразу сподобалася.
- Яке враження справив Сергій Мержинський на Лесю Українку?
- Але на поетесу молодий чоловік справив не найкраще враження: «Мій новий знайомий Мержинський, - нарікала Леся, - все плаче, що море йому не видно, москіти його з'їдають і купання не те». Вона іронізувала, але Леся мала право так говорити. Іноді, майже втрачаючи свідомість на ялтинських вуличках, вона лягала прямо на землю, щоб перепочити трохи і йти далі. Вона знала, що таке фізичний біль, і вміла терпіти його.
- Чим далі продовжувалося знайомство, тим тепліше і щиріше ставилася поетеса до нового друга. Йому першому прочитала вона п'єсу «Блакитна троянда», з боку скромної Лесі це було знаком особливої прихильності та довіри.
Сергія Мержинського не стало 3 березня 1901 року. Усім пережитим Леся була вимучена й фізично, й морально. Власне життя здавалося без нього порожнім і марним. Ще коли Сергій був живий, вона, передчуваючи довічну розлуку, написала рядки про плющ, який міцно обнімає листям руїну, боронить її від негоди («Хотіла б я тебе, як плющ обняти …»).
«Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…»
Леся Українка таки одружилася з Квіткою, хоча кажуть , що вона його не кохала…
Так.У липні 1907 року вони взяли шлюб і стали подружжям. «Справа скінчена — ми звінчалися, — пише поетеса у листі до рідні. — Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб без оглашеній... Ми не запрошували нікого, крім свідків... Сподіваюсь, що тепер матимемо спокій хоч від людей... все гаразд, ніхто нас нічим не мучить, і ми собі збираємось у Крим». І поетеса втретє заразилася туберкульозом. Квітка боготворив Лесю. Коли в Єгипті вона не могла ходити,він носив її на руках.
-Чи залишилися спогади Климентія Квітки про Лесю Українку?
Климентій дуже ревниво ставився до своєї дружини. Коли на 42 році життя Лесі раптово обірвалося,в своїх спогадах він писав,що дружина категорично заборонила писати про інтимні справи: «Моє приватне життя,як взорової римської матрони,ніколи і нікому не буде відомо».
-Уявіть,що Леся Українка народилася у Європі,наприклад у Німеччині. Як ви вважаєте,чи склалася б її доля значно краще ніж в Україні?
Ось такою щирою, відданою, здатною до самопожертви побачили ми Л.У. Свої найпотаємніші почуття, пекучий біль і водночас життєствердні думки поетеса довіряє лише білому паперу.
Така ж доля судилася й І.Франкові. «Тричі мені являлася любов», - зізнається поет, і три жмутки віршів із збірки «Зів’яле листя» вже давно стали шедеврами світової любовної лірики.
3. Читання поезії «Чого являєшся мені…»
4.Виразне читання поезії «Уста говорять…». (Викладач починає, учні продовжують)
Обговорення поезії.
- Чи можна назвати цю поезію автобіографічною? (Так, у поезії говориться про любов до Сергія Мержинського, лірична героїня не може змиритися з його смертю, пам’ять про нього постійно «бринить струною» у серці поетеси)
- Чи можна стверджувати, що ця поезія належить до інтимної лірики, чому?
(Лірична героїня висловлює свої почуття і переживання, сумує через смерть коханого, але тут присутні і життєстверджуючі мотиви )
- Що має на увазі поетеса, говорячи, що у ній постійно бринить струна?
(Струна – це любов, яка не згасла навіть після смерті коханого )
-Чому поезія опинилася поза збірками?
Інтимна поезія Лесі складає цілу збірку (в 1991 році така книжка, укладена львівським літературознавцем Леонілою Міщенко, побачила світ під назвою "Хвилі моєї туги" у видавництві "Каменяр"). І хоч сама поетеса з острахом думала про майбутніх своїх біографів, намагаючись "боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, принаймні поки живе господар тієї хати", - все ж неминуче настає час, коли доскіпливий читач починає цікавитися, з яких сердечних імпульсів народжувалися Лесині любовні поетичні одкровення.
- Які почуття викликала у вас поезія «Уста говорять…»
Пейзажна лірика Лесі Українки
Слово викладача
Леся Українка була майстром пейзажної лірики. Природу вона сприймала як живу, одухотворену силу, розрадницю, невичерпне джерело енергії та невимовний вияв краси.
5.Робота з поезією «Стояла я і слухала весну»
Особливо Леся Українка любила весну як пору відродження, оновлення, надії. Тому лірична героїня її поезії стояла і «слухала весну», яка їй «багато говорила», співала пісні про любов, молодість, радощі й мрії. Прекрасна пейзажно-інтимна поезія покладена на музику.
Сьогодні весняний день. На вулиці ще лежить сніг… Хочеться весни: тепла, сонцю, нових вражень…
Декламування поезії напам’ять
«Стояла я і слухала весну»
6.Робота з поезією «Хвиля»
*Згадайте, чим було море для поетеси? (море та ліс – дві найулюбленіші стихії)
Однією з таких поезій є « Хвиля».
Виразне читання поезії
Хвиля (Леся Українка)
Хвиля йде,
вал гуде –
білий, смілий, срібний, дрібний,
нападе на сухеє баговиння,
на розсипане каміння,
білим пломенем метнеться,
стрепенеться,
скине з себе все, що ясне, й гасне…
Хвиля смутна, каламутна,
вже не ясна, вже не біла,
відпливає посумніла,мов до гробу.
Із плачем до себе горне
баговиння тьмяне, чорне,
мов жалобу.
І зітхає, і втихає,
рине в море величезне
й чезне…
Чи вона йде до дна?
Може, буде там покірно,
мов рабиня, тихо, вірно,
колихать малі молюски,
гаптувать прозорі луски,
на коралі класти карби,
вартувати морю скарби,
і слугою під вагою
там вона довіку стане
й не повстане?
Чи полине межи сестри, межи милі,
вільні хвилі, розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться,потім зрине
і гучна, і бучна,
переможно валом сплесне і воскресне?
[Євпаторія, 8.07.1908]
вал гуде –
білий, смілий, срібний, дрібний,
нападе на сухеє баговиння,
на розсипане каміння,
білим пломенем метнеться,
стрепенеться,
скине з себе все, що ясне, й гасне…
Хвиля смутна, каламутна,
вже не ясна, вже не біла,
відпливає посумніла,мов до гробу.
Із плачем до себе горне
баговиння тьмяне, чорне,
мов жалобу.
І зітхає, і втихає,
рине в море величезне
й чезне…
Чи вона йде до дна?
Може, буде там покірно,
мов рабиня, тихо, вірно,
колихать малі молюски,
гаптувать прозорі луски,
на коралі класти карби,
вартувати морю скарби,
і слугою під вагою
там вона довіку стане
й не повстане?
Чи полине межи сестри, межи милі,
вільні хвилі, розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться,потім зрине
і гучна, і бучна,
переможно валом сплесне і воскресне?
[Євпаторія, 8.07.1908]
Поезія написана в Євпаторії під час перебування на лікуванні. Прекрасна пейзажна картина «Хвиля» Лесі Українки змальовує мінливу морську хвилю — то гучну, світлу і сильну, то смутну, каламутну. Бурхлива уява поетеси зазирає на дно моря, де хвиля то «колише молюски», кладе карби (фарби) на коралі, береже скарби моря, то виринає грайливо й плюскочеться між сестер. Ритм вірша нагадує коливання хвиль. Поетеса широко використовує звукопис (асонанс та алітерацію), відтворюючи шум моря. Це один із кращих її мариністичних творів, хоча можна розглядати його і як алегоричну картину людського життя.
Особливості стилю. Леся Українка у своїй творчості поєднала, зблизила два модерністські стилі —неоромантизм і неокласицизм. Окремі її твори виразно неокласицистичні (наприклад, діалог «Три хвилини»), більшість — неоромантичні (лірична поезія, «Бояриня», «Лісова пісня» та ін.).
«Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…»
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, – як нам з тобою, –
А прийде час розсипатись руїні, –
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?
[16.11.1900]
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, – як нам з тобою, –
А прийде час розсипатись руїні, –
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?
[16.11.1900]
Леся Українка – «Уста говорять: «він навіки згинув!…»
Уста говорять: «він навіки згинув!»
А серце каже: «ні, він не покинув!»
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,
Тут в глибині і б’ється враз зі мною:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Так завжди, чи в піснях забути хочу муку,
Чи хто мені стискає дружньо руку,
Чи любая розмова з ким ведеться,
Чи поцілунок на устах озветься,
Струна бринить лагідною луною:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Чи я спущусь в безодні мрій таємні,
Де постаті леліють ясні й темні,
Незнані й знані, і наводять чари,
І душу опановують примари,
А голос твій бринить, співа з журбою:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Чи сон мені склепить помалу вії,
Покриє очі втомлені від мрії,
Та крізь важкі, ворожії сновиддя
Я чую голос любого привиддя,
Бринить тужливо з дивною журбою:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
І кожний раз, як стане він бриніти,
Тремтять в моєму серці тії квіти,
Що ти не міг їх за життя зірвати,
Що ти не хтів їх у труну сховати,
Тремтять і промовляють враз зо мною:
«Тебе нема, але я все з тобою!»
А серце каже: «ні, він не покинув!»
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,
Тут в глибині і б’ється враз зі мною:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Так завжди, чи в піснях забути хочу муку,
Чи хто мені стискає дружньо руку,
Чи любая розмова з ким ведеться,
Чи поцілунок на устах озветься,
Струна бринить лагідною луною:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Чи я спущусь в безодні мрій таємні,
Де постаті леліють ясні й темні,
Незнані й знані, і наводять чари,
І душу опановують примари,
А голос твій бринить, співа з журбою:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Чи сон мені склепить помалу вії,
Покриє очі втомлені від мрії,
Та крізь важкі, ворожії сновиддя
Я чую голос любого привиддя,
Бринить тужливо з дивною журбою:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
І кожний раз, як стане він бриніти,
Тремтять в моєму серці тії квіти,
Що ти не міг їх за життя зірвати,
Що ти не хтів їх у труну сховати,
Тремтять і промовляють враз зо мною:
«Тебе нема, але я все з тобою!»
Kimpolung, 7.06.1901
Стояла я і слухала весну(Леся Українка)
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
Особливості стилю. Леся Українка у своїй творчості поєднала, зблизила два модерністські стилі —неоромантизм і неокласицизм. Окремі її твори виразно неокласицистичні (наприклад, діалог «Три хвилини»), більшість — неоромантичні (лірична поезія, «Бояриня», «Лісова пісня» та ін.). А в деяких текстах переплітаються риси обох стилів (уже згадуваний етюд «В дому роботи…»).
Основні риси неоромантизму в доробку Лесі Українки:
• увага до неповторного внутрішнього світу людини, що виявилась у докладному аналізі душевних станів, у настроєності як загальному тоні твору;
• культ Героїзму, активності, боротьби, сильної, вольової особистості;
• ліризм, який панує не тільки в поезії, а й у драматичних творах;
• звернення до фольклору, міфології, біблійної, давньої історії, екзотичних тем;
• емоційно-інтуїтивний пошук істини, основ буття;
• улюблений образотворчий прийом контрасту.
• увага до неповторного внутрішнього світу людини, що виявилась у докладному аналізі душевних станів, у настроєності як загальному тоні твору;
• культ Героїзму, активності, боротьби, сильної, вольової особистості;
• ліризм, який панує не тільки в поезії, а й у драматичних творах;
• звернення до фольклору, міфології, біблійної, давньої історії, екзотичних тем;
• емоційно-інтуїтивний пошук істини, основ буття;
• улюблений образотворчий прийом контрасту.
Неокласицистичне у творчості письменниці:
• намагання відшукати душевну рівновагу у відстороненому аналітичному погляді на світ;
• прагнення відродити шляхетні вартості життя греко-римської давнини;
• відродження традицій класичних літератур;
• підкреслена увага до класичних художніх форм.
• намагання відшукати душевну рівновагу у відстороненому аналітичному погляді на світ;
• прагнення відродити шляхетні вартості життя греко-римської давнини;
• відродження традицій класичних літератур;
• підкреслена увага до класичних художніх форм.
Аналіз вірша Лесі Українки
“Contra spem spero!”
Вірш «Contra spem spero» Лесі Українки, входить до збірки «На крилах пісень» (contra spem spero від лат. – без надії сподіваюсь). Вперше у цій збірці був надрукований у 1893 році. Для київського видання «На крилах пісень» Леся Українка скоротила твір на дві строфи.
Рід лірики: медитативна лірика
Літературний рід: лірика.
Вид лірики: особиста (філософська).
Жанр: ліричний вірш
Художній напрям, стиль — модернізм, неоромантизм
Тема вірша Contra spem spero: роздуми про негаразди у житті та сподівання на краще.
Головна ідея Contra spem spero вірша є підняття духу та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, коли навіть немає віри, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню краплю надії. Ліричним героєм є сам автор. Головним – людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на усі нещастя, які звалилися їй на плечі. У творі ліричного героя можна ототожнити з Лесею Українкою.
Віршовий розмір Contra spem spero: тристопний анапест, перехресне римування
Художні засоби:
Епітети: хмари осінні, весна золота, молодії літа, думи сумні, вбогім сумнім перелозі, барвисті квітки, сльози гіркі, кора льодовая, кора міцна, весела весна, гора крута крем’яная, камінь важкий, вага страшна, пісня весела, довга нічка, зірка провідна.
Метафори: владарка темних ночей
Звертання: гетьте, думи, ви хмари осінні! ; геть, думи сумні! Також, не можна не зазначити про присутність міфологеми у творі.
Вірш привертає увагу своєю простотою думки та високо піднятим настроєм.
Уся поезія побудована на антитезах, причому художні протиставлення звучать як крилаті, афористичні вислови, їх виразність досягається за допомогою метафоричної образності, яка посилює емоційність звучання твору.
Імпульсом до створення вірша стало загострення в авторки хвороби, проте подолання особистої недуги переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі зусилля віддати боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах. Леся Українка утверджувала незламність духу людини й оптимістичним мотивом, і всіма художніми засобами, й експресивним художнім звучанням, коли категоричне «Ні!» на початку твору змінилося ще рішучішим «Так!» в останній його строфі (П. Хропко)
Леся Українка... Поет-лірик, автор ліро-епічних поем, драматург-новатор, прозаїк, публіцист, критик — такі грані художнього таланту Лесі Українки. З її іменем в українську і світову літературу ввійшов письменник-громадянин, письменник-патріот, співець осяйних ідеалів людства.
Поетеса свідомо поставила свою творчість на служіння знедоленому народу, її слова стали «зброєю», «полум'ям». Саме вона опоетизувала образ «досвітніх вогнів» як символ народження нової історичної доби, виступила послідовним борцем проти будь-яких форм тиранії.
Прагнучи ознайомити українського читача з перлинами європейської поезії, вона перекладала Байрона, Дайте, Шекспіра, Гюго, Гейне, Міцкевича, Надсона.
Українська поетеса вважала, що справжні митці зобов'язані освоїти художні здобутки людства, її драматичні поеми «Одержима», «Кассандра», «Осіння драма», «Оргія», «Камінний господар» та інші стоять серед найвищих зразків європейського красного письменства.
А такі оригінальні твори, як драма-феєрія «Лісова пісня», поема «Бояриня» збагатили українську і світову літературу новими темами та неповторними поетичними образами, відкрили людству чарівний світ українського духовного життя — міфологію, природу, історію, традиції.
Леся Українка — геніальна донька українського народу. Як людина і як митець вона була дитям Волині. У Звячелі народилась, у Луцьку написала свій перший вірш.
Милий серцю волинський край! Край предковічних дубів, незайманих борів, таємничих озер із смарагдовими облудними берегами.
Край, який дав світу творця ніжної чарівної Мавки, гордої, незалежної Кассандри, нескореного Неофіта і одержимої Міріам, розповів людям дивну «Осінню казку» і проспівав «Лісову пісню», кинув нам гіркі «Сльози-перли». Край володарки ночей, яка серед темряви засвітила провідну зірку свободи, кинула виклик відчаю і горю. «Убий — не здамся» — девіз життя Лесі Українки.
Мріяла стати художником, бо гарно малювала; музикантом, бо мала неабиякий хист до музики. І не знала дівчинка, що в серці вже поселилася Муза, що її поезії судилося стати в майбутньому окрасою української літератури.
У поезії «Мій шлях» Леся Українка описала свій прихід в літературу.
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала.
А хто стрічався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала.
«Самій не довго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті».
Я йду шляхом, пісні свої співаю:
Та не шукайте в них пророчої науки,—
Ні, голосу гучного я не маю!
Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки,—
Скажу я: «Разом плачмо, брате мій!» —
З його плачем я спів з'єднаю свій...
На шлях літератури вийшла дуже рано. З десяти років складала вірші, а з тринадцяти років вже друкувалась. Та й не дивно. Бо мати, видатна українська поетеса Олена Пчілка, а батько, відомий юрист Перо Косач, понад усе любили літературу і музику. Цю любов передали своїм дітям, а їх у сім'ї було шестеро. Леся любила музику і дуже зраділа, коли тато купив фортепіано. А ще любила малювати, вишивати, шити лялькам сукні, працювати в городі, читати казки і мріяти.
Із спогадів брата Лесі Михайла:
Леся була веселою дівчинкою. Любила співати і танцювати, жартувати, не знала вона, що за її дитячими плечиками вже стоїть біда. 6 січня вона пішла на річку подивитись хрещення води, простудилась і дуже заслабла. Почала боліти права нога, яка і раніше давала про себе знати, але ще ніхто не знав, яка страшна хвороба стоїть за цим,— туберкульоз, який охопив весь організм і давив його 30 років.
- Тридцятирічна війна з хворобою була затяжною і жорстокою. Це була війна життя і смерті. Вона забрала в Лесі дитинство, юність, не дала змоги вчитися в школі, нормально жити. Муки нестерпні, болі роздираючі робили Лесю стійкою, розвивали в неї незвичайну силу волі. Лікарі згадували, які болісні уколи приймало це ніжне створіння з великими, як світ, очима, і жодного стогону, жодного нарікання...
- Та ця страшна війна не відібрала у Лесі поезії — єдиної втіхи і надії. Часом приходив відчай, роздирав душу, затьмарював усі думки. Але Леся розуміла: якщо опустиш руки — то кінець, а так хотілося жити у цьому прекрасному і чаруючому світі. Часто вона згадувала оте всеперемагаюче: «Най диявол носить смуткове вбрання, я ж надіну ясні кармазини».
І знову звучала поезія, сповнена оптимізму і віри в торжество людини над злом.
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
А невгамовний пекучий біль, взявши в полон тіло і душу, давив, мучив Лесю. Часто хотілося кричати, припасти до землі, віддати їй свої муки. Та поетеса знала, що з цього небезпечного двобою, який нагадував облогу міста хитрим і підступним ворогом, вона повинна вийти переможцем. І вийшла, і стала Велетом нескореного духу, незламної волі і жадоби до життя. А забуття, свою втіху Леся знаходила у праці, в слові, в боротьбі.
В одному з щоденників Леся писала:
«Я любила працювати вночі, коли вся земля відпочивала після неспокійного дня, коли наодинці зі мною була ніч і ті зорі, що дивились через віконце у мою кімнату.
Кожна хвилина нічної тиші, коли до мене летючою зіркою спадала Муза, була в моєму житті променем щастя».
Як я люблю оці години праці,
Коли усе навколо затиха
Під владою чаруючої ночі,
А тільки я одна неподоланна
Врочистую одправу починаю
Перед моїм незримим олтарем...
- Перше кохання, яке боязко ступило на тінисту терасу в1 невеличкому містечку Чукурларі, що біля Ялти, де Леся лікувалась, заглянуло в очі, посміхнулось щирою посмішкою і навіки поселилось у серці.
«Це він»,— шепотіли її губи. «Це вона»,— говорили його очі.Їм було добре вдвох. Вони часто слухали, як шепотіли кипариси, бився об скелі шалений прибій, стогнали чайки над водою.
Сергій Мержинський, відомий революціонер, нестямно був закоханий в Мавчині Лесині очі, в яких стояла лісова прохолода, надвечірня зажура і тепло призахідного сонця.
Але щастя було коротким. Доля, зле жартуючи, наділила обох не тільки талантом, але й однаковою хворобою — туберкульозом.
Із спогадів Лесі Українки:
Він дивився на мене, як на ікону, як на ту зірку, що раптом скотилася з неба і може ненароком погаснути. Я була для нього ніби з тонкого скла, що може впасти і розбитись, я була вітром, що може вилетіти крізь прочинені віконця і не повернутись, тим дивним світом, що робить людей щасливими».
Він помер у неї на руках тієї пам'ятної березневої ночі... І було горе, і був відчай. І тихо серед лиха лунав їх улюблений романс «Коли розлучалися двоє».
(Музика Лисенка на слова Г. Гейне в перекладі Лесі Українки.) Він викликав у Лесі смуток, щире захоплення і гіркі сльози.
Уста говорять: «Він навіки згинув!»
А серце каже: «Ні, він не покинув!»
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,
Тут в глубині і б'ється враз зі мною:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
І кожний раз, як стане він бриніти,
Тремтять в моєму серці тії квіти,
Що ти не міг їх за життя зірвати,
Що ти не хтів їх у труну сховати,
Тремтять і промовляють враз зо мною:
«Тебе нема, але я все з тобою!»
Через півроку стан Лесі погіршився, її життя — це була рвуча боротьба зі смертю — проходило літом на Кавказі, зимою в Єгипті. Чим далі, тим тяжчими ставали для неї ці подорожі. Проте Єгипет добре впливав на Лесю, і її родина робила все можливе, аби вона кожного року їздила туди.
Але сили поетеси поступово танули. А між нападами хвороби була напружена письменницька праця — поетична творчість, переклади, випробування себе у різних жанрах...
1-й учень.
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука,
Чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
Жалі та голосіння,—
То ж була буря весняна,
А не сльоза осіння...
25 липня 1907 року Леся Українка виходить заміж за Климента Васильовича Квітку, людину, яка через все життя пронесла любов до Лесі, не бажаючи поєднувати свою долю ні з ким іншим. Послухайте реферат про чоловіка Лесі Українки «Забута тінь» (див. додаток до уроку).
Леся понад усе цінувала людську гідність і дружбу, і це йшло від батька. Вона ніколи не ставилась зверхньо до людей, була щирою з друзями, цінувала їх, бо, як сказано в її «Грішниці», «Ніхто не має більшої любові, як той, хто душу покладе за друзів».
Але дедалі тяжчим ставав хрест, якого поетеса несла до своєї Голгофи. Та навіть на смертному ложі Леся Українка до останньої хвилини життя не покидала своєї єдиної зброї — поетичного слова.
«Нехай моїм останнім акордом буде молитва до сонця»,— говорила вона.
Леся вірила, що тільки сонячне тепло витіснить із нас дух рабської покори, зла, байдужості, бо ми ті люди, що можуть і вміють цінувати талант, шанувати розум, поважати людську гідність, вірити в торжество справедливості.
1 серпня 1913 року в м. Сурамі (Грузія) зупинилося серце Лесі Українки. Вічність ще більше висвітлила велич геніальної доньки України. А її сучасники? Чи знали вони все створене нею? Очевидно, що знали далеко не все. Більшість її драм за життя письменниці не піднялася на театральну сцену, критика мовчала.
Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні!
Ці слова безсмертної поетеси можна вважати девізом усього її життя.
3. Заключне слово вчителя.
Леся Українка не терпіла бездіяльності, пасивності, уважно стежила за розвитком суспільно-політичного руху, незважаючи на хворобу, протестувала проти антидемократичної політики російського царизму своєю єдиною зброєю — словом. Цій творчій активності митця ми завдячуємо її безсмертними творами. Адже лірика, драматичні поеми великої української поетеси сьогодні належать до кращих здобутків світової культури.
Для поезії Лесі Українки визначальним є неоромантичний світогляд, у центрі якого — людина, її творчі здібності, вольова основа, активність не лише у творчій, а й у суспільній сфері, утвердження свободи суверенної особистості. Не менш важливим для неоромантизму є принцип гармонії ідеалу й дійсності, наголос на «пориванні особистості до вищих ідеалів життя». Краса природи (образи гірських вершин, зоряного неба) символізує поривання до ідеалу. Любов (насамперед до рідного краю та породжене духовною спільністю інтимне почуття) — духовна цінність особистості, її пам’ять і духовний досвід.
Вольову основу Леся Українка розуміє як прагнення до творчості, активну життєву позицію, громадську діяльність людини. Тому в центрі її поезії — образ сильної вольової людини, борця в широкому розумінні цього слова. Через прагнення до творчості, дії, боротьби розкривається неоромантична життєствердна ідея гармонії духовних поривань людини і її реального життя. Їм протиставляються пасивність, розпач, зневіра, осуджується рабська психологія примирення з підневільним становищем. На переконання Лесі Українки, основоположними для неоромантизму є принцип «гармонії ідеалу з життєвою правдою», а також емоційна виразність.
Отже, подивимось, як принципи неоромантизму втілилися в поезіях Лесі Українки.
Вольову основу Леся Українка розуміє як прагнення до творчості, активну життєву позицію, громадську діяльність людини. Тому в центрі її поезії — образ сильної вольової людини, борця в широкому розумінні цього слова. Через прагнення до творчості, дії, боротьби розкривається неоромантична життєствердна ідея гармонії духовних поривань людини і її реального життя. Їм протиставляються пасивність, розпач, зневіра, осуджується рабська психологія примирення з підневільним становищем. На переконання Лесі Українки, основоположними для неоромантизму є принцип «гармонії ідеалу з життєвою правдою», а також емоційна виразність.
Отже, подивимось, як принципи неоромантизму втілилися в поезіях Лесі Українки.
ВАСИЛЬ СТЕФАНИК
Про причини еміграції дослідив В.Колісник. Після революції 1848 року Галичина, Закарпаття та Буковина були найбіднішими в Європі. Ці землі залишалися внутрішньою колонією Австрійської імперії. Вони залишалися аграрними з незначним нагромадженням капіталу. Промисловість, торгівля були слабо розвиненими. Як і раніше, ці землі залишалися ринком збуту промислових товарів і сировинним додатком промислово розвиненої метрополії – Австро-Угорщини. У цей час ще більше посилилося панування іноземного капіталу, яке стало гальмом розвитку промисловості.
На початку ХХ століття на західноукраїнських землях збереглися феодально-кріпосницькі пережитки, здольщина, відробітки на користь поміщика за користування пасовищем, водопоєм, лісом. У Галичині панівне становище посідали польські поміщики.
Поглибилося розшарування селянства, 5% становили куркулі. Бідняки розорювалися, а куркулі скуповували за безцінь їх землю. Малоземельні селяни орендували землю у багатіїв, що стало найпоширенішою формою експлуатації на Західній Україні. Розорені селяни, не знайшовши роботу у містах, вирушали на заробітки в Чехію, Угорщину чи взагалі за межі Австро-Угорщини.
Західноукраїнського селянина знала вся Європа. Селяни працювали на вахтах Франції, Бельгії. На початку ХХ століття почалася еміграція українського населення в Америку. Причинами такого явища стало безземелля та малоземелля, безробіття, нестерпні податки, хронічне голодування. Уряди США, Канади, Бразилії заохочували масове переселення з-за кордону. Закарпатці першими розпочали еміграцію до США ще у 70-х роках ХІХ століття. На кінець ХІХ століття українська громада в США нараховувала 200 тисяч чоловік, українська громада Канади – 24 тисячі. Протягом 1890 – 1910 рр. тільки з Галичини виїхало 300 тисяч українців.
символічні образи і деталі
1) Камінний хрест – пам’ятник усім емігрантам, які покинули рідний край у пошуках кращої соціально-економічної долі, батьківщини, тяжкої праці, терпіння народу, що хилиться під кам’яною вагою, гніту, але не падає пам’ять про І.Дідуха, безвихідь, титанічна марна праця, частка героя, відчай, печаль… поховання людини заживо, долі, крові й поту.
2) Дідух – хліб, сніп, основа життя, українство, поминання померлих, символ урожаю.
3) Горб – тяжка праця, безвихідь, рідна земля, пам’ять.
4) Прощання Дідуха з рідною хатою, селом, односельчанами – похорон душі героя.
5) Прадавня пісня про осіннє листя – для підсилення трагізму психологічний прийом.
6) Чужа земля – символ смерті, еміграції.
7) Туга – любов до рідної землі і вимушена розлука, як камінь, викинутий хвилею на берег.
8) Смерть.
9) Символ нашого уроку – журавель – туга за рідним краєм, калина – символ України і Дідух – українство, основа життя.
Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї службовця. У 1873 -1877 рр. вчилася в початковій чотирикласній німецькій школі. Не маючи можливості вчитися далі, подальшу освічу вона здобувала самотужки. З 1889 до 1891 жила в с. Димка. Пізніше вона разом з родиною переїхала на постійне життя до Чернівців, брала активну участь у жіночому русі, 1894 року виступила одним з організаторів «Товариства руських жінок на Буковині» Важливою подією в житі і О. Кобилянської було знайомство із Софією Окуневською, однією з найосвіченіших жінок тодішньої Галичини. Саме вона переконала письменницю писати українською мовою і познайомила її з українською письменницею Наталею Кобринською, яка пропагувала жіночий рух у Галичині. Захопившись феміністичними ідеями, О.Кобилянська вперше в українській літературі порушує тему емансипації жінки. Формувалася естетична концепція людини і світу О. Кобилянської під впливом ідей німецького філософа Фрідріха Ніцше, який мав значний вплив на модерністів Європи.
1899 року О. Кобилянська побувала на Наддніпрянській Україні, відвідавши родину Косачів на Волині, Лисенків і Старицьких у Києві, могилу Шевченка у Каневі. Після Першої світової війни та румунської окупації Північної Буковини письменниці довелося жити в тяжких умовах зазнаючи переслідувань з боку румунської влади. З 1927 року в Україні було розпочато видання дев’ятитомного зібрання творів Кобилянської. Того ж року на відзначення 40-річчя літературної діяльності їй була призначена урядом пенсія, що дала письменниці можливість поліпшити матеріальний стан та придбати власний будинок, в якому письменниця прожила останні роки свого життя. Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 р. в Чернівцях. Літературну діяльність О. Кобилянська почала в середині 1880-х рр. творами німецькою мовою. Перший художній твір українською мовою повість «Людина», був надрукований 1895 р. у журналі «Зоря». Це була друга редакція написаною раніше німецькою мовою оповідання -«Вона вийшла заміж»». Пізніше з’явилися оповідання й повість «Він і Вона» (1895), «Царівна» (1896), «Що я любив» (1896 р.), «Аристократка» (1898), ін. позначені впливами поетики символізму, філософії надлюдини Ф. Ніцше та ідей жіночої емансипації Одним з найпоетичніших творів вважається лірично-романтична повість «В неділю рано зілля копала» (1909), написана за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Протягом 1915-1923 рр. Кобилянська пише нитку новел на антивоєнні теми, серед яких можна виділити такі твори як «Лісова мати», «Юда», «Назустріч долі», «Сниться» ін. Помітним явищем в історії української прози став роман «Апостол черні» (1926 р ), у якому на широкому суспільно-історичному тлі О. Кобилянська порушила проблему інтелігенції та народу, із симпатією змалювавши образи представників духівництва.
ПОВІСТЬ «ЗЕМЛЯ» О. КОБИЛЯНСЬКОЇ — ПСИХОЛОГІЧНЕ ТРАКТУВАННЯ ВІЧНИХ ПРОБЛЕМ
Чи не в усі часи люди боролися за землю. Земля приносила людям радість і горе, багатство і банкрутство, вабила своїми надрами і широчінню. Народ споконвіку не просто дбав, а плекав землю, передавав наступним поколінням свою любов до поля, як найдорожчий спадок. Недарма казали: «Шануй землю і вона тебе пошанує» або «Віддай себе землі, і вона віддячить тобі сторицею». Проблема людини і землі хвилювала відданих народу письменників Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, а Ольга Кобилянська так і назвала свою повість — «Земля».
У цьому творі зображено сім’ю заможного селянина Івоніки Федорчука. Образ землі — основа конфлікту. Ставленням до землі герої перевіряються на людяність та справедливість. Довго гнув Івоніка спину разом зі своєю дружиною Марійкою в молоді роки, щоб бути господарем на своєму клаптику. Земля стала для нього живою істотою, рідною і дорогою. Любов до неї, до праці він прищеплював і своїм синам Михайлові та Саві.
А як же ставилося до цього молоде покоління? Михайло не копіює батька, він не прагне розширення господарства, хоча любить землю змалку. Покохавши Анну, хлопець не зважав на її бідність. Перед службою він думає більше про свою кохану, ніж про землю. А яким виріс Сава? Злий і впертий у стосунках з батьками та Михайлом, здатний іноді підняти руку на матір; а спересердя говорить батькам, що їхньої землі не потребує. Він без будь-якої потреби вбиває тварин і птахів. Проте водночас Саву постійно гризла і мучила тривога, що не дістане він ніякої землі.
Письменниця через деталі підкреслює психологічне спрямування ситуації. Коли Івоніка розповідав дружині, що гроші пропали й Михайла заберуть до війська, неначе іншими очима подивився батько на Саву. Це дуже виразна психологічна деталь. Івоніка знає, що втрачає хлопця, тому тепер його зір особливо пильний.
Залишивши Михайла у війську, батько наяву і в снах з ним. Після страшного сну опівночі він іде до міста й застає сина хворим, внутрішньо майже готовим до втечі з армії. Становище Михайла його дуже вразило. Івоніка запитує себе, хто має право кривдити людей, знущатися з його дитини. Але не зміг вдатися до помсти старий батько, навіть крикнути не міг «від болю серця. Лише його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно». Так письменниця зображує психологічний стан Івоніки. У його уяві малюється жахлива картина розстрілу сина-дезертира. Але хіба міг подумати батько про братовбивчу кулю? Звичайно, ні.
В Івоніці поєднується сила і покірність, доброта і твердість, любов і прагнення правди. Це образ людини зі складною психікою, мужньої і здатної глибоко відчути чужий біль. Гостро засуджуючи рекрутчину як велике соціальне лихо, Ольга Кобилянська підкреслює трагедію солдатського життя. Михайло всім серцем рветься додому, до землі, до праці. Жорстокість жовнірства загартувала його волю. Під час відпустки, зустрівшись з Анною, Михайло рішуче думає піти проти волі батьків і одружитися з дівчиною, навіть покинути господарство і працювати в місті. В останній день відпустки він думає про Анну, хоче піти до міста, щоб купити їй подарунок. Але мрії його не здійснилися, за намовою Сави Михайло йде до сусіднього лісу по смерть.
Чи прикидався Сава, коли «ридав» біля тіла мертвого брата. Гадаю, що він не вдавав жалю за Михайлом. Докори сумління не могли не гризти душу Сави. А потім він замкнувся в собі. Убивши брата за землю, Сава почув прокляття землі і крові на собі. Він збайдужів до батьків. «Його душа мов без внутрішнього постійного життя, мов без ладу стала. Чи, може, вже з дитинства була такою?»
О. Кобилянська зуміла дати проникливий аналіз образу Сави, підкресливши і соціальні причини трагедії. Дуже правдиво письменниця відповідає на питання: «Чи був він щасливий з Рахірою?» Вона випила «з нього душевну благородність до останньої краплі, а стративши це — стратив і себе самого».
Коли труп Михайла був уже в хаті, стан батька теж характеризують психологічні деталі. Він не може промовити і слова. Тільки поглядом звертається до людей, запитуючи: «Чи він ішов сам до лісу, чи з Савою?» Батьківське серце відчуває всю правду. Старий батько знає вбивцю, але не хоче втрачати другого сина. Та коли Саві доведуть убивство, він не запротестує. То хай же буде так, як буде.
Втративши сина, Івоніка відвернувся від землі. Згорьована людина намагається в ній побачити основну причину трагедії, адже Рахіра була двоюрідною сестрою Сави, і тому кохання між ними було гріховним, і через цей гріх трапилося нещастя.
А як же Марійка пережила сімейну трагедію? Були хвилини, коли вона, охоплена божевільним обуренням і ненавистю, хотіла б бачити Саву «з чорною землею в устах з навхрест складеними руками». Це глибока трагедія матері, яка бажає синові смерті. Марійка почала сторонитися людей, заглибилась у свою жалобу, з якої не було виходу.
Трагедія цієї родини нагадує біблійну історію про Каїна й Авеля. Братовбивство — страшний гріх, злочин. Злочин обов’язково буде покараний, і найчастіше це покарання йде через докори сумління злочинця, через нещастя з близькими йому людьми, через відсутність духовного спокою та щастя. Чому ця трагедія трапилася в порядній, працьовитій родині? Мабуть, Івоніка боготворив землю й працю, але не догледів власних синів і тому втратив їх обох.
Тести за змістом повісті О.Кобилянської «Земля»
1.Скільки синів було в Івоніки?
А. 4
Б. 2
В 5
Г 3
2.Чим займався Івоніка протягом життя?
А. Був стельмахом
Б. Був землеробом
В. Був сільським головою
Г. Був шинкарем
3. Хто головний герой повісті?
А. Івоніка
Б. Михайло
В. Сава
Г. Земля
4.Назвати дійові особи повісті
А. Рахіра, Сава, Анна ,Петро
Б. Івоніка, Марійка,Докія, Палажка
В. Марія, Парасинка, Палагна, Михайло
Г. Домініка, Івоніка, Михайло, Сава
5.Яке прізвище носили Сава та Михайло?
А. Чоп*як
Б. Федорчук
В. Жемчук
Г. Палійчук
6.Куди ходили на заробітки мешканці села?
А. До панського маєтку
Б. У місто
В. До Молдави
Г. До Румунії
7.Кого бачила нареченим своєї дочки Докія?
А. Тодорика
Б. Саву
В. Петра
Г. Івоніка
8.Чому Івоніка не хотів віддавати Михайла на військову службу?
А. Бо той був старшим сином
Б. Син часто хворів
В. Бо без допомоги Михайла важко дати лад господарству
Г. Бо Михайло був заручений з Анною
9.Чим володів Івоніка Федорчук?
А. Бурдеї, корови, воли, бджоли
Б. Вівці, корови, воли
В. 2 хати, коні, бджоли
Г. Земля, вівці, воли
10 Через що родина Федорчуків не любила батька Рахіри?
А. Був шибеником
Б. Не спілкувався з односельцями
В. Був крадієм скотини
Г. Свідчив проти Івоніки в суді
11.Чому батьки не давали згоди на шлюб Сави та Рахіри?
А. Рахіра була сестрою Саві
Б. Була Рахіра циганкою
В. Була Рахіра дуже бідна
Г. Мала потворну зовнішність
12.Про кого говориться у повісті «мабуть, ні одна дівчина не вміла так любити, як вона!В її обіймах він наче мінився. Своїми великими устами пила з нього всю енергію і силу…»
А. Анна
Б. Рахіра
В. Докія
Г. Домніка
13.Про що довідалася Марійка у ворожки?
А. Що буде поганий врожай
Б. Що родина втратить землю
В. Що Михайла заберуть до війська
Г. Що лежать перед нею потоки сліз
14. Про кого говориться у повісті «він був високий ростом, вищий за брата, але ніжно збудований, як мати»
А. Сава
Б. Михайло
В. Івоніка
Г. Григорій
15. Про кого говориться у повісті «На танці не ходила ніколи. Була майже від чотирнадцяти років на службі у дворі, а забави сільських ровесниць були для неї цілковито чужі»
А. Марійка
Б. Парасинка
В. Домніка
Г. Анна
16. Про кого говориться у повісті «вона вміє білля вигладжувати й наперстком шити, але тим вона не доробиться ані землі, ані чоловіка»:
А. Марійка
Б. Парасинка
В. Домніка
Г. Анна
17.Ким була Анна?
А. Племінницею Марійки
Б. Панська наймичка
В. Сестра Парасинки
Г. Сирота
18. Чи були рідні у Анни?
А. Була сирота
Б. Був батько, який ходив на заробітки
В. Мати та брат
Г. Двоюрідна сестра Поросинка
19. Ким для Федорчуків була «одноока Тетяна»?
А. Сестра Марії
Б. Сусідка
В. Хрещена мати Сави
Г. Сестра Івоніки
20. Що подарував Михайло Анні під час освідчення у коханні?
А. Хустку
Б. Сукню
В. Перстень
Г. Намисто
21. Як жилося Михайлові у війську?
А. Хотів дезертирувати
Б. Пристосувався до обставин
В. Відчував потяг до служби
Г. Почав вслуговуватися перед офіцерами
22. Для чого Івоніка їздив до Михайла?
А. Відвозив йому гроші
Б. Намагався підтримати у важких умовах
В. Розповів, що Анна вийшла заміж і перебирається до міста
Г. Продавати товар офіцерам, щоб ті не знущалися з Михайла
23.Про що попросив Батька Михайло, знаходячись у війську?
А. Щоб батько забрав його додому
Б. Щоб батьки забрали до себе Анну
В. Щоб батьки поділили землю між ним та Савою
Г. Щоб батько більше не приходи, бо нагадував про домівку
24. Через що Михайло потрапив до шпиталю?
А. Побили офіцери
Б. Відбулася бійка між солдатами
В. Обморозився у нових наметах
Г. Сильно захворів на інфекцію
25.Через що побилися Анна та Рахіра?
А. Через зниклу карку
Б. Через вагітність Анни
В. Через землю Михайла
Г. Через Саву
26.Кому розповіла Анна про батька майбутньої дитини?
А. Докії Чоп*як
Б. Марійці
В. Ворожці
Г. Матері
27.У кого почала працювати Анна за порадою Михайла?
А. У його батьків
Б. У пана
В. В місті в офіцера
Г. У дочок священика
28.Про що мріяла Рахіра?
А. Про красиве вбрання
Б. Бути газдинею на Івонікавих грунтах
В. Поїхати до Молдави
Г. Мати дітей від Сави
29.За якої умови Сава міг не потрапити до війська?
А. Якщо працюватиме кілька днів на пана
Б. Якщо буде єдиним сином у родині
В. Якщо буде одруженим
Г. Якщо в нього будуть діти
30.Чого страшенно перелякалася Анна, повертаючись додому , на безлюдній стежці?
А. Зустріла вовка
Б. Зустріла Саву з рушницею
В. Зрозуміла, що загубилась
Г. Зрозуміла, що замерзає
31.Яким було ставлення батьків до Сави після вбивства?
А. Захищали його
Б. Батько двічи вдарив Саву
В. Не вірили у його причетність до вбивства
Г. Захищали у суді
32.Що підказало батькові, що вбивця Сава?
А. Куля , що випала
Б. Свідок Петро
В. Висновок лікаря
Г. Батьківське серце
33.Де були влаштовані поминки?
А. У батьківському домі
Б. У церкві
В. У Лісі
Г. На сільській площі
34. Що могло врятувати Михайла?
А. Допомога людей, бо помер не відразу
Б. Віддати землю Саві
В. Одруження з Анною
Г. Потоваришувати з Рахірою
35.Що отримав Сава від батьків, коли почав жити окремо?
А. Половину землі
Б. Худобу
В. Половину хати
Г. Нічого не отримав
36.Кому віддав Івоніка найкращу ланку землі?
А. Саві
Б. Всиновленому хлопцю
В. Анні та її близнюкам
Г. Синові Анни та Петра
Літературний диктант
«Тіні забутих предків»
1.Де відбуваються події повісті «Тіні забутих предків»?
2.Які два роди ворогували між собою?
3.Між ким зароджується кохання?
4.Про кого автор каже: «...вона любила пишне лудіння, і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди...»?
5.Про який рід ідеться у словах: «Всі вони були богомільні, любили ходити до церкви, і особливо на храм...»?
6.Як називатися пісні, що їх складала Марічка?
7.Яку роботу виконував Іван у наймах?
8.Як загинула Марічка?
9.Ким був Юра?
10.Хто такий чугайстер?
11.Як називається музичний інструмент, що сповіщає гуцулів про події в селі?
12.Що є епілогом твору?
Повість «Тіні забутих предків» аналіз
«Тіні забутих предків» — повість Михайла Коцюбинського, написана під враженням його перебування на Гуцульщині.У творі розповідається про кохання Івана і Марічки, українських Ромео і
Літературний рід: епос
Тема «Тіні забутих предків»: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі 19 — 20 ст. у гармонії з природою, традиціями і звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями.
Ідея «Тіні забутих предків»: оспівування високого й красивого почуття — кохання. Поштовх для написання: перебування М. Коцюбинського в селі Криворівня (Івано-Франківська область), під час якого він отримав багато вражень від життя, звичаїв і обрядів гуцулів.
Інші назви: Тіні минулого, Голос віків, Відгомін Предковіку, Дар Предків забутих.
Головні герої «Тіні забутих предків»
Іван Палійчук — дев’ятнадцята дитина у родині. Не відчуваючи себе комфортно серед людей, часто втікає в ліс. Добре знається на травах ще з семи років. Згодом знайомиться із Марічкою, дівчинкою з ворожого роду. Між дітьми зав’язується дружба, а згодом — кохання. Після смерті батька хлопець змушений іти працювати на полонину, і коли повертається, дізнається, що Марічка загинула. З великого горя Іван йде в ліс і там живе шість років. Потім повертається додому, одружується з Палагною. Закінчується його життя зустріччю із нявкою в образі Марічки. Іван йде за нею в ліс без страху, але мара зникає при появі чугайстра, доброго лісового духа. Потім Іванові вчувається її голос, і він, слідуючи за ним, падає з гори.Марічка Гутенюк — кохана Івана. Познайомилася з Іваном ще з малечку. Поетична душа, складає і співає пісні, в той час як Іван грає на флоярі. Передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені.
Палагна — дівчина з багатого роду, добра господарка. Але вона не була вдоволена своїм мрійливим чоловіком, який все більше любив пасти маржинку, а не ходити коло хати. Не розуміла вона й Іванових пісень. Палагна стає коханкою сусіда Юри.
Юра — мольфар, людина, наділена надприродними здібностями. Йому під силу відігнати градову хмару чи, навпаки, викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину — залежно від обставин та уподобань. Стає коханцем Палагни і прагне звести чарами Івана зі світу.
Сюжет «Тіні забутих предків» На початку твору розповідається про закохану молоду пару — Івана та Марічку. Вони належали до ворогуючих гуцульських родів Палійчуків і Гутенюків, боротьба між якими тривала уже давно. Проте це не стало на заваді їхньому коханню. Згодом Іван тривалий час змушений перебувати в наймах на полонині, а повернувшись він дізнається про смерть Марічки. Іван важко переживає загибель коханої: «Великий жаль вхопив Івана за серце. Зразу його тягло скочити з скелі у крутіж: «На, жери і мене!» Але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки. Затуляв вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що прийняв в себе останнє дихання його Марічки. Блукав по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село. Знаходив ожини, гогози, пив воду з потоків і тим живився. Потому щез. Люди гадали, що він загинув з великого жалю, а дівчата склали співанки про їхнє кохання та смерть, які розійшлися по горах». «Шість літ не було чутки про нього, на сьомий раптом з’явився». Одружився з Палагною та почав «ґаздувати». З часом Палагна стала «любаскою» сусіда Юри. Іван про це знав, проте йому було байдуже, тому що він не міг забути Марічку та змиритися з болем. Якось хлопець пішов у гори й почув там голос Марічки, попрямував за ним і зустрів кохану у вигляді мавки. Після короткої розмови вона зникла, натомість Іван зустрів чугайстра і спробував відволікти його, запросивши у танок, щоб Марічка могла якнайдалі утекти. Після танцю з лісовиком головний герой пішов за голосом коханої і зірвався в урвище. Наступного дня його ледь живого знайшли пастухи. Згодом він помер, і його поховали за місцевими звичаями (з танцями і розвагами).Проблематика «Тіні забутих предків»
Гармонія між людиною та світом природи Життя і смерть Добро і зло Язичництво і християнство Сила кохання і неможливість жити без нього Вплив мистецтва на людину Роль праці в житті людини Стосунки батьків і дітейСюжет повісті перегукується з трагедією Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Палійчуки і Гутенюки ворогують так само, як Монтеккі та Капулетті. Діти з ворожих родів кохають одне одного. Вкінці герої гинуть. У повісті широко використовуються діалектичні слова.
У 1964 році режисер Сергій Параджанов та оператор Юрій Іллєнко зняли однойменний фільм. Василь
Стус на прем’єрі фільму висловив протест проти радянської влади: «Хто проти тиранії, встаньте!»
Михайло Коцюбинський
Біографія
Визначальні риси модернізму:
¨· новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком);
¨· у творах затверджується перевага форми над змістом;
¨· зосередження на «Я» автора, героя, читача;
¨· психологізм, увага до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;
¨· широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва;
¨· використання символу як засобу пізнання й відтворення світу;
¨· ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);
¨· естетизм.
Поема "Мойсей"
Центральним образом поеми «Мойсей» є народ-борець. Поет змальовує живу картину побуту народу. Читач чітко уявляє життя табору, звуки журливих пісень. Він проймається сумом, що не вистачає каші для тварин і молока для дітей. Мойсей порівнює народ із сліпцями, сірими волами, що гнуть шиї в ярмі, з губкою бука, яка довго ловитиме іскру, з бидлом, котре йде в плуг, із здичавілим конем, що летить у безодню з розгону. У багатьох місцях поеми неважко в образі єврейського племені впізнати український народ.
Поет страждає за свій «заму- Чений, розбитий» народ, який за століття національного гніту перетворився в купу рабів, які можуть виражати свою злість і незадоволення. Франко викриває ті ворожі сили, що сіяли в народові невіру в перемогу.
Ці сили виведені в образах Авірона й Датана. Вони наказали Мойсеєві мовчати, припинити свої пророцтва, що закликають народ до бунту й до змін, загрожуючи йому самому. Устами Мойсея Франко засуджує зрадників, які сіють недовір’я і закликають народ примиритися з жалюгідним становищем. Мойсей не боїться погроз зрадників.
Добре розуміє, що головне для народу, який піднявся,— ні на хвилину не зупинятися, невпинно йти вперед. Франко вірить, що народ таки подолає всі перешкоди та дістане свободу. Єврейський народ у поемі Франка знайшов у собі сили, згуртувався довкола нового поводиря. Це Єгошуа, «князь конюхів», що закликає: «До походу!», «До зброї! », «До бою!». Народ не може примиритися зі своїм поневоленим становищем.
Він проймається духом боротьби.
Поема І. Франка — видатний твір світової літератури
Поема «Мойсей» — великий витвір художньої майстерності Франка. У поемі письменник показав народ як творця і рушійну силу в розвитку історії.
Через увесь твір проводиться ідея могутності й незламності народу. Своєю високохудожньою майстерністю, ліризмом і динамічністю образів вона займає почесне місце в скарбниці кращих надбань світової літератури. Ця поема справила величезне враження на М. Коцюбинського. У листі до Франка він писав у 1905 році: «Сердечно дякую Вам… за сей прекрасний, високопоетичний і глибокий твір. Тепер, коли кордон фактично отворений, «Мойсей» побачить і український світ — і се мене радує несказанно».
Не лише українська, а й зарубіжна критика схвально відгукнулася на появу «Мойсея». Ще за життя Франка вона була перекладена польською, російською і німецькою мовами, а сьогодні ми маємо дев’ять іншомовних перекладів. Читача будь-якої національності приваблюють ідеали людяності, свободи, добра, справедливості. Особливо ж цінною є ідея утвердження права народу на незалежність, на свою державу. У поемі «Мойсей» І. Франко закликає своїх сучасників і нащадків до духовної єдності в боротьбі за національне й державне відродження української нації.
Сюжет «Мойсей» Франко
Сорок років єврейський народ, який вийшов з єгипетської неволі, шукав землю обітовану, але за лічені дні до досягнення бажаного краю він зневіряється і втрачає оптимізм — у високу світлу мрію вірить лише провідник народу Мойсей — Датан і Авірон пропонують закидати Мойсея камінням — Мойсей виходить на широкий майдан, стає на камінь і виголошує промову (невже доведеться розтоптати, «як гнилу колоду», того, кого «батьки звали батьком народу»?) — Мойсей застерігає народ від Божого гніву, адже йому долею написано йти вперед — Мойсей розповідає притчу про дерева й розтлумачує її зміст — Авірон насміхається й наводить контраргументи (він не вірить у Єгову й пропонує євреям поклонятись іншим богам — Ваалу й Астарті) — Датан почав звинувачувати Мойсея (євреїв з Єгипту вийшло сотні тисяч, а сьогодні залишилася «жменька») і закликав народ закидати камінням пророка, проте ніхто не наважився зробити це — юрба виганяє з табору Мойсея, пророк підкоряється, прощається з народом і йде у степ — Мойсей звертається до Бога, але у відповідь чує голос злого духа пустелі Азазеля, котрий намагається довести йому марність справи, якій пророк присвятив життя — Мойсей упадає в розпач, і на якусь мить його охоплюють сумніви — у цей час з’являється Єгова й пояснює Мойсею, для чого він нині» сипів Ізраїлю з Єгипту — оскільки Мойсей «па момент» засумнівався, йому призначено, уже побачивши обіцяний край, не ступити до нього і вмерти перед самим порогом своєї мети — вихор у степу, раптом в оточенні парубоцтва з’являється князь конюхів Єгошуа й закликає євреїв до походу, до бою, ще мить — і всі зірвуться й ліниві кочівники перетворяться на завойовників, героїв, Авірона поб’ють камінням, а Дата-на повісять.
"Лірична драма" "Зів"яле листя"
перлина свiтовоï iнтимноï лiрикиВ зiв'ялих листочках хто може вгадатикрасу всю зеленого гаю?.....Хто взнає, який я чуття скарб багатийВ тi вбогiï вiршi вкладаю?I. ФранкоУ 1896 роцi побачила свiт збiрка поезiй "Зiв'яле листя" Iвана Франка. Поява ïï викликала неабиякий резонанс у тогочасному галицькому оточенi митця: недуги пiдхвалювали автора, радiючи, що вiн нiбито покiнчив iз громадянською лiрикою i перейшов до мотивiв, так би мовити, занепадницьких - "журба", "сум", "кохання". Друзi також не зрозумiли Франка: що сталося з поетом-борцем, "вiчним революцiонером"? Але нi першi, нi другi не вiдчули: народилася перлина не лише Франковоï, а й свiтовоï iнтимноï лiрики, що силою виражених почуттiв буде хвилювати серця сучасникiв i нащадкiв.Довгi десять рокiв створювалася збiрка "Зiв'яле листя". Недаремно автор дав ïй пiдзаголовок "Лiрична драма". Три "жмутки" - це нiби три дiï, змiст яких - життя i нещасливе кохання лiричного героя. Звичайно, його не можна ототожнювати з автором, але вiдомо, що й у долi Франка було мiсце для щирого, часом трагiчного кохання, що залишило гiркий слiд у душi поета. Iз вiршiв постає iдеал коханоï: дiвчина вродлива, щира, розумна, цiлiсна особистiсть - за яким, мабуть, тужив Iван Франко, але в життi не знаходив:Я не тебе люблю, о нi,люблю я власну мрiю.Кохання - порухи чутливоï душi, "тихе зiтхання", "незгоєнi рани, невтишенi жалi"... Воно надає людинi впевненостi, смiливостi, надихає ïï:Я понесу тебе в душi на днi, Облиту чаром свiжостi й любовi, Твою красу я переллю в пiснi, Коралi уст у рими голоснi.Але кохання - i як той вогонь, що "враз i грiє й пожирає", якщо воно нероздiльне, нещасливе. Мабуть, тому у вiдчаï лiричний герой вирiшує пiти з життя. Таким чином, напруга почуттiв змiнюється так: життєствердження через кохання - розчарування - зневiра i розпач.
Особисто менi найбiльше сподобалася поезiя "Червона калино, чого в лузi гнешся?", що, покладена на музику, стала вiдомою пiснею. Головнi героï - традицiйний в украïнському фольклорi образ червоноï калини, що уособлює жiночнiсть, красу, та дуб - символ парубоцтва, сили, витривалостi. Твiр побудований у формi дiалогу мiж персонажами. Калина - нiби збiрний образ галицьких дiвчат, для яких батьки готували один шлях - замiжжя й сiмейнi турботи. Є в них i смiливiсть, i щедрiсть душi, але для людського щастя цього замало: на перешкодi несхитнiсть традицiй, застiй, що панував у сiм'ях. Нездiйсненнi бажання, оманливi надiï, втраченi iлюзiï... Дуб не може збагнути, що його мiць i воля несуть гнiт iншим, заслоняючи вiд них життєдайне свiтло сонця:
Я вгору не пнуся, я дубам не пара, Я дубам не пара;Та ти мене, дубе, отiнив, як хмара,Отiнив, як хмара.Тiльки пiсля ознайомлення iз збiркою "Зав'яле листя" я зрозумiла: I. Франко не тiльки письменник-борець, але й людина - лiрик, яка кохає i ненавидить, сподiвається i зневiрюється.Кохання дає людинi натхнення, творчу наснагу. Так, кожний закоханий - поет, тiльки не кожен може це передати вiршами. Але однаково почуття його поетичнi.
Видатний український поет Іван Франко народився 27 серпня 1856 року у селі Нагуєвичі на Львівщині. Всі ми звикли бачити в ньому, в першу чергу, українського письменника, поета, публіциста, перекладача, вченого, громадського і політичного діяча, але, попри це все, він був також людиною, людиною цікавою та неординарною. Сьогодні пропонуємо вашій увазі 15 цікавих та несподіваних фактів з життя та творчості Каменяра.
1. Мати Івана Франка, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Померла, коли Іванові було 15 років.
2. Коли Франкові було 9 років, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя.
3. Іван Якович любив пити медовуху, вино. Смачно готував каву, збирав і любив їсти гриби й рибу, що сам ловив. Іван Франко понад усе любив збирати гриби. Їх варили, смажили, сушили на зиму. Донька пише: “Присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою тата”.
4. Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці міста. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні (“У столярні”)5. Восени 1875 року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Спочатку належав до москвофільського товариства. Москвофільство було дуже популярне серед галицької інтелігенції в другій половині ХІХ століття. Москвофілом був також один із засновників “Руської Трійці” Яків Головацький.
6. Як і більшість молодих людей того часу, Іван Франко захоплювався ідеями соціалізму. Читав твори Маркса, Енгельса, листувався з Михайлом Драгомановим. Однак наприкінці життя він зрозумів хибність ідеї Маркса, назвавши соціалістичну державу тюрмою.
7. Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви “українці” замість “русини” — так традиційно називали себе корінні галичани. В “Одвертому листі до галицької української молодежі” (1905) Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…”
8. Після свого другого арешту 1880-го Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість “На дні” й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.
9. У 1886 році Іван Франко одружився. Його дружиною стала Ольга Хоружинська. Була високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: англійською, французькою, німецькою, російською. Їй не була чужа ідея відродження України. Познайомившись із Франком вирішила стати його дружиною й помічницею, та присвятити своє життя чоловікові. Разом подружжя виховало чотирьох дітей – Андрія, Тараса, Петра, Анну.10. Подружнє життя Франків не було щасливим. Матеріальні нестатки, хатні злидні, щоденні турботи, вороже ставлення до Ольги з боку найближчих співробітників мужа, зокрема Михайла Павлика, й частини суспільства, що ставилися до неї ще з більшою неприязню, ніж до самого Франка, як до схизматички — все це зломило жінку. Наслідком були сухоти, нервове перенапруження, а згодом і цілковитий психічний розлад. Одинока, покинута дітьми померла 17 липня 1941 року і похована на Личаківському цвинтарі, на полі № 4 неподалік від свого чоловіка.
11. Франко відомий своїм інтересом до індійської культури, він вивчав літературу, філософські твори, тексти Вед на санскриті. Сам він говорив: “Жаль, що я не орієнталіст”. Серед перекладів Івана Франка – біблійна “Книга Буття”. Досі це найбільш точний переклад цієї частини Біблії українською мовою.
12. 1908 року стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія, “у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…”. “Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю”, – писав Іван Франко. Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.
13. Іван Франко був відомий своїми атеїстичними поглядами. Про це згадував отець Макарій Каровець: “Тут пригадуємо, що Франко майже від перших хвилин свого виступу аж до смерті був у нас головним пропагатором виразного атеїзму, що той атеїзм пропагував і в своїх популярно-наукових писаннях, і в своїй поезії. Пригадуємо, що атеїзм був увесь час головним стовпом його світогляду. Пригадуємо, що коли Франко умирав, відвідав його піп Теодозій Галущинський і умовляв помиритися з господом богом і з церквою, в котрій він, Франко, родився та котру поборював ціле своє життя. Та отримав від Франка відповідь: “А що на те сказала б молодіж, котру я ціле життя вчив не вірити в бога?” Помер несповіданий і нерозкаяний”.
14. В інституті германістики Віденського університету, в якому Іван Франко успішно захистив докторську дисертацію, встановлена меморіальна дошка Івану Франку встановлена. Відкрита 29 жовтня 1993 року. На Постгассе, 8 знаходиться погруддя письменникові. Пам’ятник був відкритий 28 травня 1999 року. Пам’ятна дошка також встановлена на будинку, в якому жив письменник за адресою: Відень, Віпплінґерштрассе 26.15. Франко на сьогодні єдиним українським поетом, який номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури.
Тестові завдання до вивчення творчості
Івана Яковича Франка
Перший тест1. Який з цих творів І. Франка можно назвати автобіографічним?
а) "Під оборогом"
б) "У нузні"
в) "Мойсей"
2. Який з цих творів написаний НЕ І. Франком?
а) "Великі роковини"
б) "Рябина"
в) "Похорон"
г) "Грицько"
3. Якою за жанром є поема "Панські жарти"?
а) сатиричною
б) побутовою
в) історичною
г) пригодницькою
4. Для яких за формою творів характерні аналіз, глибока реалістичність, увага до змісту, освітлення фактів дійсності (у більшому ступеню)?
а) прозові
б) віршовані
в) драматичні
г) публіцистика
5. Якою була ціль статті "Руський театр"?
а) порівняти національний театр із світовим
б) засудити недоліки сучасного театру
в) показати роль театру у житті суспільства
г) донести до звичайних людей особливості Руського театру
6. Чим за жанром був перший твір Франка "Народна пісня"
а) сонет
б) елегія
в) оповідання
г) акровірш
7. З ким листувався Франко, будучи студентом?
а) Ольга Хоружинська
б) Михайло Драгоманов
в) Агатангел Кримський
г) Юрій Федькович
8. Як називається стаття Франка, присвячена психології творчості і художнього сприйнання?
а) "Біологія творчості"
б) "Особливості мислення творчої особистості"
в) "Із секретів поетичної творчості"
г) "Художнє мислення"
9. Один з розділів якої збірки має назву "De profundis"?
а) "З вершин і низин"
б) "Із днів журби"
в) "Зів'яле листя"
г) "Із літ моєї молодості"
10. Яким з епітетів НЕ наділив Іван Якович своі сонети?
а) світлі
б) живі
в) грізні
г) огромні
11. Який з цих творів є полемічним посланням?
а) "Ботокуди"
б) "Не надійся нічого"
в) "Епілог"
г) "Декадент"
12. Українська громадськість якого міста висунула кандидатуру Франка на здобуття премії Нобеля?
а) Будапешт
б) Відень
в) Прага
г) Санкт-Петербург
Другий тест
1. Під яким псевдонімом у 1874 році Іван Франко пише в журналі "Друг" свої перші вірші?
а) Брут Хама
б) Живий
в) Джеджалик
г) Іваська
д) Віршороб Галопупенко
2. Скільки років (місяців) Франко вперше сидів у в'язниці за сфальсифікованим звинуваченням в участі таємній спільці?
а) 5 місяців
б) 10 місяців
в) 1 рік
г) 3 роки
д) 4 роки
3. Який твір він публікує в журналі "Зоря" у 1883 році?
а) "Панські жарти"
б) "Мойсей"
в) "Іван Вишенський"
г) "Украдене щастя"
д) "Захар беркут"
4. За якогою повістю І. Франка, наприкінці ХХ ст. було знято один із перших в Україні детективних телесеріалів "Пастка"?
а) "Борислав Сміється"
б) "Захар Беркут"
в) "Перекресні стежки"
г) "Коли ще звірі говорили"
д) "Великий шум"
5. Кого з цих письменників перекладав Франко?
а) Гете
б) А. Дюма
в) В. Скотт
г) Г. Уелс
д) А. Кестлер
6. Ким став працювати Франко в 1886 році, за допомогую приятелів?
а) в театрі
б) вчителював (історію)
в) редактор газети
г) перекладач
д) працює з редакцією "Зорі"
7. У якому році Франко закінчив Чернівецький університет?
а) 1872
б) 1874
в) 1886
г) 1891
д) 1897
8. Проблема кого була в поемі "Мойсей"?
а) кохання
б) добра і зла
в) вождя і народу
г) Божого гніву
д) любові Мойсейєм народа
9. У якому році Франко був членом Чеського наукового товариства?
а) 1905
б) 1906
в) 1910
г) 1900
д)1897
10. В якому оповіданні Франко описує 2 арешт і сидіння в Добрицькій в'язниці?
а) "На дні"
б) "Зів'яле листя"
в) "Опозиція"
г) "Великий шум"
д) "Перехрестні стежки"
11. В скільки років він склав заповіт?
а) 40
б) 46
в) 52
г) 57
д) 60
12. Через скілька років Франка поховали?
а) рік
б) три
в) чотири
г) десять
д) двадцять
а) Брут Хама
б) Живий
в) Джеджалик
г) Іваська
д) Віршороб Галопупенко
2. Скільки років (місяців) Франко вперше сидів у в'язниці за сфальсифікованим звинуваченням в участі таємній спільці?
а) 5 місяців
б) 10 місяців
в) 1 рік
г) 3 роки
д) 4 роки
3. Який твір він публікує в журналі "Зоря" у 1883 році?
а) "Панські жарти"
б) "Мойсей"
в) "Іван Вишенський"
г) "Украдене щастя"
д) "Захар беркут"
4. За якогою повістю І. Франка, наприкінці ХХ ст. було знято один із перших в Україні детективних телесеріалів "Пастка"?
а) "Борислав Сміється"
б) "Захар Беркут"
в) "Перекресні стежки"
г) "Коли ще звірі говорили"
д) "Великий шум"
5. Кого з цих письменників перекладав Франко?
а) Гете
б) А. Дюма
в) В. Скотт
г) Г. Уелс
д) А. Кестлер
6. Ким став працювати Франко в 1886 році, за допомогую приятелів?
а) в театрі
б) вчителював (історію)
в) редактор газети
г) перекладач
д) працює з редакцією "Зорі"
7. У якому році Франко закінчив Чернівецький університет?
а) 1872
б) 1874
в) 1886
г) 1891
д) 1897
8. Проблема кого була в поемі "Мойсей"?
а) кохання
б) добра і зла
в) вождя і народу
г) Божого гніву
д) любові Мойсейєм народа
9. У якому році Франко був членом Чеського наукового товариства?
а) 1905
б) 1906
в) 1910
г) 1900
д)1897
10. В якому оповіданні Франко описує 2 арешт і сидіння в Добрицькій в'язниці?
а) "На дні"
б) "Зів'яле листя"
в) "Опозиція"
г) "Великий шум"
д) "Перехрестні стежки"
11. В скільки років він склав заповіт?
а) 40
б) 46
в) 52
г) 57
д) 60
12. Через скілька років Франка поховали?
а) рік
б) три
в) чотири
г) десять
д) двадцять
Третій тест
1. Яку поезію та з якого збірника присвятив Франко О. Рошкевич під час заборони зустрічатися?
а) V у "Мій Ізмарагд"
б) IX у "Зів'ялому листі"
в) VII, "З вершин і низин"
г) IX у "Бориславських оповід."
2. Якою незвичною особливостю відзначався Франко?
а) жодного вірша не присвятив дружині
б) такої нема
в) присвятив всю поезію дружині
г) писав математичні завдання у віршах
3. Результат спроби у 1907 р. Франком посісти кафедру у Львівському університеті:
а) на свою заяву не отримав навіть відповіді
б) успішно посів її
в) його направили до іншого університету
г) він не спробував посісти її
4. Як звали другу дружину митця?
а) Олена Новогорська
б) Марія Плесницька
в) Ольга Рошкевич
г) її не було
5. Місто, де прожив Франко майже 40 років
а) Чернівці
б) Львів
в) Луганськ
г) Запорожжя
6. З ким безпосередньо був сусідом Франко?
а) Олена Пчілка
б) Т. Шевченко
в) М. Грушевський
г) ні з ким з перелічених
7. Які корні мав поет?
а) українські
б) російські
в) англійскі
г) німецькі
8. Що сприяло найбільше самоосвіті Франка?
а) зібрана бібліотека
б) його дружина
в) його дівчина
г) товарищування
9. Особливості поховання Франка?
а) хоронили у срібному склепі
б) похований на Байковому кладовищі
в) поховали у чужому склепі
г) похований на Байківському кладовищі
10. Чому батьки О. Рошкевич заборонили зустрічатися їй із Франком, який перебував у Львівському університеті?
а) через перебування Франка у стосунках з іншою
б) через присвячення Франком Ользі своєї творчості
в) через арешт Фпанка
г) через різні матеріальні стани
11. Яку бібліотеку зібрав Франко
а) близько 500 книжок вітчізняної літератури
б) близько 500 книжок зарубіжної та вітчізняної літератури
в) тільки зі своїх "проб пера"
г) він не мав бібліотеки
12. Яке місто Франко "і богословлювал і проклинав"?
а) Київ
б) Львів
в) Чернігів
г) Москву
а) V у "Мій Ізмарагд"
б) IX у "Зів'ялому листі"
в) VII, "З вершин і низин"
г) IX у "Бориславських оповід."
2. Якою незвичною особливостю відзначався Франко?
а) жодного вірша не присвятив дружині
б) такої нема
в) присвятив всю поезію дружині
г) писав математичні завдання у віршах
3. Результат спроби у 1907 р. Франком посісти кафедру у Львівському університеті:
а) на свою заяву не отримав навіть відповіді
б) успішно посів її
в) його направили до іншого університету
г) він не спробував посісти її
4. Як звали другу дружину митця?
а) Олена Новогорська
б) Марія Плесницька
в) Ольга Рошкевич
г) її не було
5. Місто, де прожив Франко майже 40 років
а) Чернівці
б) Львів
в) Луганськ
г) Запорожжя
6. З ким безпосередньо був сусідом Франко?
а) Олена Пчілка
б) Т. Шевченко
в) М. Грушевський
г) ні з ким з перелічених
7. Які корні мав поет?
а) українські
б) російські
в) англійскі
г) німецькі
8. Що сприяло найбільше самоосвіті Франка?
а) зібрана бібліотека
б) його дружина
в) його дівчина
г) товарищування
9. Особливості поховання Франка?
а) хоронили у срібному склепі
б) похований на Байковому кладовищі
в) поховали у чужому склепі
г) похований на Байківському кладовищі
10. Чому батьки О. Рошкевич заборонили зустрічатися їй із Франком, який перебував у Львівському університеті?
а) через перебування Франка у стосунках з іншою
б) через присвячення Франком Ользі своєї творчості
в) через арешт Фпанка
г) через різні матеріальні стани
11. Яку бібліотеку зібрав Франко
а) близько 500 книжок вітчізняної літератури
б) близько 500 книжок зарубіжної та вітчізняної літератури
в) тільки зі своїх "проб пера"
г) він не мав бібліотеки
12. Яке місто Франко "і богословлювал і проклинав"?
а) Київ
б) Львів
в) Чернігів
г) Москву
Борис Грінченко
https://www.youtube.com/watch?v=kfwHKOL2U90
За свій шевченківський вік Борис Дмитрович залишив два неоціненні багатства – красивий твір свого життя, і ми це підтвердили, і такі ж прекрасні твори. Письменник проявив себе і як поет, і як філігранний майстер малої прози. В основу оповідань лягали переважно конкретні події з життя дітей, це дратувало цензорів, а надто те, що вони були написані українською мовою. Про це свідчить резюме цензора на одному із рукописів: «Написано, очевидно, для детей, но они должны учиться по-русски. Рукопись задержать».
Показовим у плані психологічного стану героїв, у дослідженні причин їх вчинків є оповідання «Каторжна» (1888р., с.Олексіївка), яке перегукується із повістю «Серце» італійця Едмондо де Амічіса, переклад якої зробив Б.Грінченко. І другий пункт нашого плану – це цитата з цього оповідання «За що стільки горя… додають людям люди».
"Каторжна"
Словникова робота
У 2 томі «Словника української мови» Б.Грінченко подає кілька значень слова «каторжний», зокрема й таке: «вживається як лайливе слово в значенні: злий, поганий («дурной»).
Великий Трудар, Вартовий української культури, упорядник збірки вибраних творів письменника Василь Яременко сказав так: «За працездатністю Грінченка переважав хіба що Франко» і збірку назвав «Для тих, що зостануться». До кого ж це послання? До нас, до нашої пам´яті, бо Б.Грінченко сам залишив нам такий доробок, на який потрібна праця кількох людей упродовж цілого життя.
До кожного, у кого б´ється серце
Хто хоче жить,
А не вмирать помалу.
Хто хоче жить новим,
А не старим!
Б.Грінченко
Немає коментарів:
Дописати коментар