7-В,Г література

Тетяна Лучицька приглашает вас на запланированную конференцию: Zoom.

Тема: 7В,Г українська література Тетяна Лучицька
Время: 30 апр 2020 12:00 Никосия

Подключиться к конференции Zoom
https://us04web.zoom.us/j/6881304120?pwd=jK0eRd-ajaEiTGq0hyxwXau0qK4MOQ

Идентификатор конференции: 688 130 4120

Пароль: 387405

Тема. Андрій  Самійлович Малишко. Коротко про поета. "Пісня про рушник"

Пригадаймо!

· Що називається піснею? (Пісня — словесно-музичний твір або ліро-епічного характеру, мелодійний за своїм інтонаційним малюнком і призначений для співу)

· Які пісні бувають? (Календарно-обрядові, родинно-побутові, соціально-побутові)

· Назвіть відомі вам літературні пісні та їх авторів.

· На які види розподіляються пісні? (Народні, літературні)

· Назвіть композиторів, які поклали слова поезій на музику? (Платон і Георгій Майборода, О. Білаш, П. Козацький, Л. Ревуцький, А. Штогаренко, М. Вериківський, С. Козак, Ю. Мейтус, Ф. Надененко та інші)

· Чому вважають, що пісня — душа українського народу, що в ній — вся історія рідного краю?

· Для чого призначений рушник? Які народні обряди пов’язані з ним?

1. Життєвий і творчий шлях А. Малишка. Матеріал для вчителя

Андрій Самійлович Малишко (14.11.1912 — 17.02.1970)

У південно-західній частині селища Обухів, що на Київщині, у невеличкій садибі з діда-прадіда мешкають Малишки. Вони ніколи не були кріпаками, а належали до козацького стану. В околиці їх знають як вправних чоботарів. Чоботарським ремеслом прославився дід Микита і три його сини — Микита, Самійло та Гнат. Вони шили чоботи собі, на замовлення і на продаж.

Сім’я Самійла Малишка, в якій народився майбутній поет, була великою: батько з матір’ю, бабуся і одинадцятеро дітей. Клаптик землі, який дістався у спадок Самійлові Микитовичу, та незначні доходи сільського шевця не завжди могли прогодувати сім’ю. Тому інколи доводилось йому йти на заробітки в каховські степи, у далеку Таврію. А був Самійло Малишко кремезний, суворий, мовчазний, з пишними козацькими вусами, чим нагадував Андрієві козака Мамая.

Із особливою ніжністю згадував письменник свою матір, Івгу Остапівну, по-вуличному Базилиху: «Як живу, бачу я свою матір Івгу-Базилиху — сині, задумливі і повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля куделі, вона співала тихенько і протяжно, і ці пісні врізались мені в пам’ять на все життя» Мати поета була родом з бідної селянської сім’ї, де шматок хліба заробляли і дорослі, й діти. У ніяких школах вона не вчилась, зате природа наділила її гострим розумом, чудовою пам’яттю і добротою. Любила Івга Остапівна і гарно вдягнутися: мала декілька вишитих сорочок, намисто і навіть срібний хрестик, який цінувала як найбільший скарб. Пізніше часто бувала в письменницькому товаристві, серед друзів сина, але своїм розумом не поступалася ні перед ким. Мати для Михайлика була ідеалом людини. Вона була й джерелом його творчого натхнення.

Із спогадів друзів дитинства, родичів постає хлопчик невисокого росту, міцної будови, з темно-русим волоссям, з правильним овалом обличчя, високим чолом і «монгольськими очима». Читати навчився рано від старших братів Василя і Петра (Андрій був третім сином у сім’ї). Коли виповнилося йому вісім років, разом з іншими однолітками пішов у перший клас. З домашнього полотна мама зшила синові торбинку, в якій носив книжки. А в другому класі на цій торбинці друкованими літерами написав своє ім’я і прізвище. По імені й прізвищу звали його лише вчителі, а для всіх інших він був Дуся, Дусик Базелик. На уроках любив пустувати, але коли вчитель щось раптом запитував, то відповідав правильно. Траплялося й таке, що інколи не знав відповіді на запитання. Для хлопця це був великий сором. Він страшенно переживав, навіть відмовлявся від обіду і тримався відлюдкувато аж до наступного дня. У кінці навчального року діти здавали свої книжки. Андрійкові підручники, як згадує сестра Галя, завжди були чистенькі й охайні, і кожен учень хотів їх потім одержати.

Дитинство поета нічим не відрізнялося від життя інших сільських хлопчиків. Зимою до школи, а влітку — торбинка з цибулинкою, окраєць хліба, попереду корова з телям — і на пасовище.

Любов до книги передав Андрієві дядько Микита, якого прозивали «чорнокнижником» і який довгенько засиджувався над Шевченковим «Кобзарем». Тільки-но Малишко навчився писати, як відразу почав піддавати «обробці» мамині пісні. Дуже йому не хотілося, щоб у них був сумний кінець. «Чорний ворон опівночі виклював козацькі очі»,— закінчила співати ненька. Хлопчик переробив пісню на свій лад: «Чорний ворон опівночі не клює козацькі очі». Навіть батько здивувався: «Ти послухай, стара, що він ото вигадує. Ну й чудна, їй-богу, дитина!» Так починалося Малишкове віршування.

Кажуть літературознавці, що його поезія пісенна. А чи не в дитинстві її витоки? Від старенького брата Василя ще зовсім малим Андрій навчився грати на гармонії. Василь брав його з собою навіть на весільні гуляння. А коли підріс, то підміняв у весільних музик бубнаря, іноді довіряли йому на якусь годину замінити й основного гармоніста. Отут-то і вбирала Малишкова пам’ять народний пісенний розмай. А коли Андрій з Василем починали співати, то не можна було не заслухатись…

Андрій Малишко видав понад сорок книг, створив понад сто пісень, до яких іноді й сам писав музику. Любив поливати сад, від порога й до воріт насіяв чорнобривців, любив життя… Він і зараз живе в своїх задушевних поезіях і піснях, які стали справжніми мистецькими шедеврами.

Прослухайте твір А. Малишка «Пісня про рушник»

 Історія написання «Пісні про рушник».

Найкращою з-поміж Малишкових пісень, а може, й найпопулярнішою, в повному розумінні слова народною піснею, якій судилося довгі роки життя, є «Пісня про рушник». Пісня перекладена тридцятьма п’ятьма мовами світу. Вірш «Пісня про рушник» вміщений у збірці «Серце моєї матері» (1959).

Написана пісня у 1959 року до кінофільму «Літа молоді». Композитор П. Майборода написав музику до вірша поета.

Створена ця пісня на міцній народній основі. З народної творчості взято й сам рушник вишиваний.

Тема: оспівування любові до матері, її щирих почуттів до своєї дитини.

Тема матері — одна з наскрізних у поезії А. Малишка. Усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше у нього пов’язане з образом матері. Бо з раннього дитинства узяв він у серце образ рідної матінки, Івги Базилихи, яка навчила його добру, красі, любові до людей. Її образ зливається в поезії Андрія Малишка з іншим найдорожчим образом — рідної Батьківщини. Завжди, коли поет пише про те, що найближче його серцю, він згадує матір.

«Вкраїно моя», «мати», «Сиділа мати, ніби груша дика», «Мамо, я хочу поговорити з вами», поема «Сини», ще багато-багато найкращих поетичних творів… Ця данина подяки й любові народного поета священній пам’яті Матері.

Та з-поміж цих скарбів виділяється «Пісня про рушник», сповнена чаруючої ніжності й простоти, задушевності й безмежної любові.

«Пісня про рушник» — це пісня про матір. Образ матері — один із центральних у творчості Малишка. Передусім це образ конкретної людини, що знала безліч пісень, чудово їх виконувала і передала своєму синові «песен дивный дар»,— говорив М. Рильський.

Занотуйте в зошитах

 Ідея: уславлення шанобливого ставлення до матері-святині.

 Основна думка: материнський рушник для її дитини — щастя, доля, любов.

Жанр: пісня.

 Композиція.

Пісня невелика за розміром. І слів про матір, власне, сказано зовсім небагато. Але образ її — виразний, яскравий, зігрітий синівським почуттям.

«Пісня про рушник» сприймається як монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб подякувати любій матусі за її турботи, вірну любов і ласку.

Твір складається з шести куплетів, з яких три — по 4 рядки, а решта — по 2. Всі вони перемежовуються. Як у пісенному жанрі, спочатку співається куплет пісні (4 рядки), а потім приспів (2 рядки), і так тричі.

Ідейно-художній зміст пісні.

Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений з народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо матір уміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.

Світлому, радісному, хоча й пройнятому сумом розлуки звучанню пісні відповідає й сонячний, прекрасний пейзаж. Через картини природи розкриваються почуття материнської та синівської любові. Росяниста доріжка, зелені луги, солов’їні гаї, тихий шелест трав, щебетання дібров — усе це прикмети прекрасного сонячного весняного ранку, бо ще до зорі рушає син у дорогу — створюють відповідний ліричний настрій, викликають у слухача спогади про його дитинство, його шляхи, його долю і, звичайно, про його матір.

2.9. Популярність твору, його зв’язок з народною творчістю.

«Пісня про рушник» у народі популярна, оскільки вона бентежить, хвилює кожного. І ще тому, що вона проста, задушевна, що в ній знаходимо картини й образи, знайомі з народних пісень. І рушник вишиваний, і дорога далека, і щастя-доля, і зелені луги — усе це взято із щедрого арсеналу народної творчості, перетоплене в серці поета, збагачене його власними образами (щебетання дібров, солов’їні гаї, незрадлива усмішка) і тому привертає нашу увагу, бентежить, радує, сповнює передчуттям далеких доріг і безмежної вдячності до найдорожчої нам людини — рідної матері.

Художні засоби пісні.

Звертання: «Рідна мати моя».

Епітети: «далека дорога», «засмучені очі», «незрадлива, вірна усмішка», «тихий шелест трав».

Повтори:

«І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала».

«І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої».

«І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов».

Метафори: «цвіте… доріжка», «шелест трав», «щебетання дібров», «оживе…. і дитинство, й розлука, і вірна любов».

Порівняння: «…той рушник простелю, наче долю…».

 Опрацювання ідейного змісту пісні. Бесіда за питаннями.

· Яке символічне значення приділялося рушникові в житті людей?

· Для чого мати, коли син вирушав у дорогу, давала йому рушник?

· Чому рушники прикрашали різноманітними вишивками? Що вони символізували?

· Опишіть почуття ліричного героя твору. Про що вони свідчать?

· Що хотів бачити герой на материнському рушникові? Як про це зазначено у творі?

(«Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої»)

· Чи можна вважати рушник відображенням життя людини, її світогляду, віри? Якщо так, то з чим це пов’язано? Відповідь вмотивуйте.

· Про яку далеку дорогу говорить А. Малишко у творі?

· Що саме запам’яталося ліричному герою зі свого дитинства?

· Як гармонують краса природи і почуття героя, коли він брав до рук материнський рушник?

· Прокоментуйте рядок поезії: «І на тім рушникові оживе все знайоме до болю». З чим викликаний цей біль?

· Що ви відчули після читання або прослуховування пісні А. Малишка?

 Домашнє завдання:

Вивчити вірш напам'ять, підготувати повідомлення  "Символічне значення рушника для українців".